Переказ (скорочено) роману «Марія» Самчук
Життя Марії – це не просто життєпис однієї жінки. Це, без перебільшення, хроніка українського народу, втиснута в долю однієї людини. Вона починалася з любові – а завершилася тишею голоду.
Сирітство, гірке й несвоєчасне
Марія народилася у звичайній селянській родині. Але ще до школи залишилася сиротою: батька привалило в каменоломнях, а мати померла від сухот. Дівчинка залишилася з чужими людьми.
“Чорні м’якенькі її кучері довго не милися і збилися у твердий ковтун. У них завелися пасожери, які гризли й мучили Марію”.
І що ж – зламано? Ні. Марія вчиться виживати. Уже в дев’ять років – у наймах. Уже тоді – доросла. Уже тоді – незламна.
Перше кохання і гірке заміжжя
Вона закохується у Корнія – красивого, жвавого, з гармонією і блискучими очима. Але доля знову грає проти: Корнія забирають у матроси на сім років. Листів немає. І тиша. Марія не витримує очікування – і виходить заміж за Гната Кухарчука. Він добрий, але… не той. У серці досі Корній.
“Але не тому Марія плаче, що сирота. Ні, Марія не тому плаче. Марія плаче, коли на широкому світі тісно стає, а душа вимагає простору”.
Народжується дитина – і вмирає. Потім іще одна – мертвонароджена. Марія знову зустрічає Корнія, і… йде до нього. Так просто. Так важко. Так остаточно.
Шлюб із кохання – і нові рани
І що ж далі? Щастя? Частково. Корній повернувся не тим, яким був. Грубість, лайка, безпам’ятство. Але Марія – не з тих, хто здається. Її терпіння повертає чоловіка до праці, до людяності, до неї.
“Матроство забувається, і він стає людиною. Поволі забуває матюки, переходить на рідну мову, яка вертає йому родинний утулок”.
Народжуються діти: Демко, Надійка, Максим, Лаврін. Родина розростається, будують хату. Життя ніби стабілізується. Але не надовго.
Революція вривається в хату
Прийшли нові часи. Буремні, криваві, брехливі. Один син – Демко – гине у війні. Інший – Максим – повертається, але вже не син, а комісар. Він розстрілює ікону на стіні й вигукує:
“Нучтож, мать? Чево таращіш глаза? Ідола твоєво разстрєлял”.
Максим стає чужим. Навіть ворогом. Він доносить на брата, виганяє батьків з дому. Усе, що збудовано руками Корнія, тепер належить більшовицькій ідеї.
Голод. Хрест. Смерть
А далі – те, що важко переказати без гіркоти. Голод. Хроніка вимирання. Усе вивезено. Люди вмирають. Дочка Надія душить свою дитину, щоб та не мучилася, а потім сама накладає на себе руки.
“Вмреш, дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба…”
Корній, побачивши усе це, бере сокиру. Йде до сина Максима. І січе. Січе, як бур’ян.
Марія – старенька, самотня, виснажена. В останні дні її підтримує… Гнат. Той самий. Він сповідається перед нею, просить пробачення. І отримує його.
І що в сухому залишку?
- Життя Марії – це 26258 днів болю і боротьби.
- Головний злочинець – не лише голод. А байдужість. Зрада. Брехня.
- Любов – єдина зброя, яку не відібрали. І яка тримає до кінця.
- “Марія” – це дзвін. Ні, не церковний. Дзвін по живих.
Марія помирає одна. Але з гідністю. Її життя – вирізьблене на камені часу. І якщо цей переказ змусив вас хоча б трохи затамувати подих – місію виконано.
