Переказ (скорочено) роману «Марія» Самчук

Життя Марії – це не просто життєпис однієї жінки. Це, без перебільшення, хроніка українського народу, втиснута в долю однієї людини. Вона починалася з любові – а завершилася тишею голоду.

Сирітство, гірке й несвоєчасне

Марія народилася у звичайній селянській родині. Але ще до школи залишилася сиротою: батька привалило в каменоломнях, а мати померла від сухот. Дівчинка залишилася з чужими людьми.

“Чорні м’якенькі її кучері довго не милися і збилися у твердий ковтун. У них завелися пасожери, які гризли й мучили Марію”.

І що ж – зламано? Ні. Марія вчиться виживати. Уже в дев’ять років – у наймах. Уже тоді – доросла. Уже тоді – незламна.

Перше кохання і гірке заміжжя

Вона закохується у Корнія – красивого, жвавого, з гармонією і блискучими очима. Але доля знову грає проти: Корнія забирають у матроси на сім років. Листів немає. І тиша. Марія не витримує очікування – і виходить заміж за Гната Кухарчука. Він добрий, але… не той. У серці досі Корній.

“Але не тому Марія плаче, що сирота. Ні, Марія не тому плаче. Марія плаче, коли на широкому світі тісно стає, а душа вимагає простору”.

Народжується дитина – і вмирає. Потім іще одна – мертвонароджена. Марія знову зустрічає Корнія, і… йде до нього. Так просто. Так важко. Так остаточно.

Шлюб із кохання – і нові рани

І що ж далі? Щастя? Частково. Корній повернувся не тим, яким був. Грубість, лайка, безпам’ятство. Але Марія – не з тих, хто здається. Її терпіння повертає чоловіка до праці, до людяності, до неї.

“Матроство забувається, і він стає людиною. Поволі забуває матюки, переходить на рідну мову, яка вертає йому родинний утулок”.

Народжуються діти: Демко, Надійка, Максим, Лаврін. Родина розростається, будують хату. Життя ніби стабілізується. Але не надовго.

Революція вривається в хату

Прийшли нові часи. Буремні, криваві, брехливі. Один син – Демко – гине у війні. Інший – Максим – повертається, але вже не син, а комісар. Він розстрілює ікону на стіні й вигукує:

“Нучтож, мать? Чево таращіш глаза? Ідола твоєво разстрєлял”.

Максим стає чужим. Навіть ворогом. Він доносить на брата, виганяє батьків з дому. Усе, що збудовано руками Корнія, тепер належить більшовицькій ідеї.

Голод. Хрест. Смерть

А далі – те, що важко переказати без гіркоти. Голод. Хроніка вимирання. Усе вивезено. Люди вмирають. Дочка Надія душить свою дитину, щоб та не мучилася, а потім сама накладає на себе руки.

“Вмреш, дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба…”

Корній, побачивши усе це, бере сокиру. Йде до сина Максима. І січе. Січе, як бур’ян.

Марія – старенька, самотня, виснажена. В останні дні її підтримує… Гнат. Той самий. Він сповідається перед нею, просить пробачення. І отримує його.

І що в сухому залишку?

1. Життя Марії – це 26258 днів болю і боротьби.
2. Головний злочинець – не лише голод. А байдужість. Зрада. Брехня.
3. Любов – єдина зброя, яку не відібрали. І яка тримає до кінця.
4. “Марія” – це дзвін. Ні, не церковний. Дзвін по живих.

Марія помирає одна. Але з гідністю. Її життя – вирізьблене на камені часу. І якщо цей переказ змусив вас хоча б трохи затамувати подих – місію виконано.