Стислий переказ поеми «Одержима» Л. Українки

Частина перша: Самотність у пустелі

Міріам — головна героїня, «одержима духом», блукає скелястим берегом. Вона шукає того, кого любить понад усе — Месію. В її серці живе глибока туга, адже він «дав усім спокій, а сам пасе „отару“ думок». Дівчина хоче врятувати його від самотності, та він навіть не обертається на неї.

Міріам згадує, як йшла за ним серед юрби, боячись доторкнутися до його плаща. Вона не знала, що просити, але Месія сам їй відповів: «Знаю, Міріам». Він пообіцяв їй спокій, та вона не хоче спокою — її серце розривається від любові та болю.

Частина друга: Гефсиманський сад

Міріам потай спостерігає за Месією, який молиться серед нічної тиші. Його учні сплять, залишаючи його наодинці зі стражданням. Дівчина відчуває, що він навіть серед своїх друзів — самотній. Вона розривається між любов’ю та ненавистю: її душа ще більше чорніє, бо вона не може любити тих, хто його зрадив.

Врешті-решт вона не наважується вийти з тіні і залишає сад. В її душі палає вогонь, але не любові — ненависті до ворогів Месії.

Частина третя: Голгофа

Настає вирішальний момент. На Голгофі стоять три хрести. Месія помер. Довкола нікого, окрім Міріам. Вона стоїть під хрестом, сповнена розпачу.

Її мучить одне питання: чому він простив усіх, окрім неї? Вона любила його, проклинала його ворогів, була готова пролити за нього свою кров. Але він не прийняв її жертви, бо вона не могла любити всіх.

Ось приклад її відчаю:

«О, сине божий! Нехай в моїм житті все, все неправда, та вір мені, що я тебе любила».

Вона розуміє, що її любов не врятувала Месію. Вона не змогла стати частиною його ідеї. Відтепер вона одна — і на землі, і на небі її ніхто не визнає.

Частина четверта: Смерть Міріам

Міріам блукає вулицями Єрусалима. До неї підходить Йоганна, яка приносить новину: Месія воскрес. Але не можна говорити про це вголос, адже вороги ще не заспокоїлися.

Дівчина не вірить, що це правда. Вона запитує старого чоловіка, і той підтверджує — Месія живий. Він запрошує її на збори прихильників, але Міріам відмовляється: «За мене він не проливав своєї крові». Вона вважає, що її душа втрачена назавжди.

У цей момент на майдані з’являються слуги синедріону та римські воїни. Вони запитують, про що йде мова. Старий тікає, а Міріам кидає їм у відповідь: «Месія воскрес і ходить поміж людей!».

Ці слова стають її вироком. Юрба починає кричати, звинувачуючи її в богохульстві. Хтось кидає в неї камінь. Потім другий, третій… Вона падає на землю.

Її останні слова звернені до Месії:

«Месіє! коли ти пролив за мене… хоча б краплю крові дарма… я тепер за тебе віддаю… життя… і кров… і душу… все даремне!.. Не за щастя… не за небесне царство… ні… з любові!»

Вона помирає.

Висновок

«Одержима» — це трагічна історія про любов, яка не знайшла відповіді, і жертву, яку не прийняли. Міріам не змогла прийняти всепрощення Месії, і тому залишилася самотньою у своїх стражданнях.

Але хіба вона не пожертвувала собою? Її смерть — це фінальна крапля, яку вона могла віддати за нього. Проте питання залишається відкритим: чи була її жертва дійсно даремною?