Основна думка п’єси «Мина Мазайло» Миколи Куліша

Чи можливо змінити свою суть, просто підправивши літери в паспорті?

Саме це питання стоїть у центрі геніальної сатиричної комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло». Події твору розгортаються у 1920-х роках, коли радянська влада проводить політику українізації.

Але що ми бачимо? Головний герой, Мина Мазайло, робить усе навпаки – він прагне відмовитися від свого українського коріння, змінити прізвище на більш «благородне» російське, бо впевнений: тільки так він зможе побудувати кар’єру.

Ви тільки уявіть: людина переконана, що головна перешкода у житті – це її прізвище! Чи не абсурд? А ось для Мини – це питання життя і смерті. Його фраза

«Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні – то через труп переступлю. Через труп!»

Показує, наскільки сильно він ненавидить усе українське.

Що важливіше: коріння чи можливість зробити кар’єру?

Куліш піднімає одне з найбільш болючих питань: проблема національної самоідентифікації. Для Мини бути українцем – це тавро меншовартості. Він переконаний, що зміна прізвища відкриє перед ним двері у світ великих можливостей.

Але подивімось на його антипода – сина Мокія. Ось хто справді пишається своїм українським походженням! Його слова

«А як хочеться знайти собі друга, такого теплого, щирого, щоб до нього можна було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця…»

демонструють, що для нього мова – це не просто набір слів, а частина душі.

Мокій не просто говорить українською – він нею живе. Його навіть любов зачіпає через мову! Коли Рина підмовляє Улю закохати в нього, щоб відвернути від українізації, дівчина спершу несерйозно ставиться до цього. Але згодом її справді захоплює краса українського слова. Здається, мова справді має магічну силу!

Чи можна змінити себе, якщо знищити власне минуле?

І ось ми підходимо до кульмінації. Мина домагається свого – отримує нове прізвище «Мазєнін». Перемога? Якби ж то!

Реальність вдаряє з подвійною силою: у фіналі п’єси він отримує звістку, що його звільнено з роботи «за зловмисний опір українізації». Виходить, що вся боротьба була марною. Його нове прізвище нічого не змінило.

Як тут не згадати слова дядька Тараса:

«Як це так: раз, два — і вже Мазєніни, га?»

Куліш висміює цю безглузду спробу перекроїти власне минуле. Він показує, що втеча від своєї ідентичності не принесе бажаного успіху.

Фінальний акорд: комедія чи трагедія?

З одного боку, «Мина Мазайло» – це блискуча комедія, де ситуації доведені до абсурду. Але якщо поглянути глибше, це страшна трагедія. Людина відмовляється від себе, власної культури, і зрештою залишається ні з чим.

Мина Мазайло хотів бути «поважною особою», а став ніким. Мокій, навпаки, залишився вірним собі – і саме в цьому його сила.

А тепер питання: хто з них справді переміг?