Головні герої поеми «Пісня про Роланда»

Це історія про вірність, честь і зраду. Про героїв, чиї вчинки не загубилися у віках. Про крики на полі бою, що ще довго луною відлунюють у європейській культурі. Отже, знайомтеся: головні фігури епічної шахівниці, яку ми звемо “Пісня про Роланда”.

Роланд – гордий лицар, якого неможливо зламати

Що б ви зробили, коли на вас суне армія у десятки тисяч, а у вас лише 20 тисяч вояків? А тепер уявіть, що ви Роланд – племінник Карла Великого і справжній лицар до мозку кісток. Він не просто не кличе на допомогу – він вважає це ганьбою.

Цитата, що передає його дух:

“За свого пана і найбільше лихо
Перетерпіти треба – холод, спеку,
А хоч би й кров пролити, трупом впасти”.

Звучить по-лицарськи, правда ж? Але… ця гордість коштує дуже дорого. Не тільки йому, а й усій його дружині. Коли Олів’є просить сурмити в ріг, Роланд лише ще дужче хапається за ідею “померти, але не принизитись”.

І як би ми не захоплювались його мужністю, важко не відчути гіркоти, коли читаєш:

“Заграв Роланд так болісно й могутньо,
Так жалісно заграв на Оліфанті,
Що з уст його пішла червона кров,
А в голові виски аж затріщали.”

Його смерть – гідна епічного героя. Але саме вона розриває серце Карла й надовго залишає Францію у жалобі.

Карл Великий – імператор, що плаче над тілом племінника

У наш час його б назвали “лідером з харизмою”, але у “Пісні про Роланда” він – король, благословенний Богом, державник і батько для свого війська. Та чи безгрішний?

А ви знали, що Карл почув ріг Роланда, але не одразу повірив? Ох, як йому це болітиме. Коли він знаходить тіло племінника, це вже не холодний правитель, а зламаний дядько:

“Імператор з риданнями падає на коліна перед тілом племінника і обіцяє помститися за нього.”

Символічно: Бог продовжує Карлові день, аби той устиг помститися. Ви тільки вдумайтесь – навіть Всевишній підтримує імператора!

Олів’є – розум лицарства

Олів’є – не просто друг Роланда, він – голос розуму. Той самий, якого ми часто не хочемо чути. Він тричі (!) просить Роланда засурмити. Тричі!

Цитата, яка його чудово описує:

“… Кишать вони на скелях і в тіснинах,
Покриті ними гори і долини.
Незчисленні іноземні дружини.
Надмірно малий наш полк в порівнянні з ними.”

Тверезо, чітко, без пафосу. Такий собі “аналітик у латах”. І все ж, коли настає час битись, він не тікає – б’ється до останнього подиху. І саме він – перший, хто прощає друга перед смертю.

Ганелон – зрадник із лицем дипломата

Цікаво, що Ганелон – не просто “злий”, як у дитячій казці. Він – образ складного персонажа. Досвідчений, харизматичний, стратегічний. Але ще – образа втілена. Його виводить із себе те, що Роланд пропонує саме його в посли.

Цитата, яка говорить сама за себе:

“Ганелон журиться, що більше не побачить рідної Франції…”

Але ж ви знаєте, що далі. Він домовляється з маврами, зраджує Францію і навіть отримує подарунки – хутра, мечі, шоломи. І зрештою платить сповна:

“Ганелона воїни прив’язують до скакунів за руки і за ноги і женуть їх до води.”

От вам і “вдалий дипломат”.

Турпен – архієпископ з мечем

Хто сказав, що священик не може бути воїном? Турпен – це людина віри, що молиться з мечем у руках. Його благословення перед боєм – не менш потужне, ніж удар по ворогу.

Цитата для розуміння масштабу:
“Архієпископ, благословив французів перед смертельною битвою з іспанцями… помер одним з останніх.”

Наче вестерн, тільки з хрестом замість револьвера.

Швидкий список інших героїв

1. Бланкандрин – мавр, хитрий радник Марсилія; саме він пропонує обман.
2. Марсилій – володар Сарагоси, антипод Карла. Хитрий, жорстокий, але слабкий.
3. Баліган – вавилонський емір, прибуває на допомогу сарацинам; гине в бою з Карлом.
4. Альда – наречена Роланда, яка вмирає від горя. Так, любов у поемі теж є – хоч і на тлі крові.

А як щодо символів?

Ріг Оліфант, меч Дюрандаль – це не просто речі. Це ідентифікатори героїзму. Роланд не зміг зламати меч, коли помирав. А сурмити в ріг – це означало визнати поразку.

“Узяв Роланд рукою Оліфанта,
Приклав його до уст і як заграв…”

Цей звук і досі дзвенить у літературі Європи.

Заключення

Герої “Пісні про Роланда” – не картонні лицарі. Вони живі, палкі, вперті, горді, здатні любити, зраджувати, прощати і… вмирати. І, знаєте що? Їхні історії залишаються з нами не тому, що вони бездоганні – а тому, що вони справжні.