Історія створення трагедії «Ромео і Джульєтта» Шекспір
Хочете дізнатись щось цікаве? “Ромео і Джульєтта” – це не просто вигадка Шекспіра. Це радше літературний апгрейд – смілива переробка старої історії, яка отримала нове життя під пером генія. І ось вам сюжет, який цілком заслуговує на окрему п’єсу: історія створення трагедії про найвідоміших закоханих усіх часів.
Сюжет: не такий вже й оригінальний
Чи вам відомо, що історія Ромео й Джульєтти існувала ще задовго до Шекспіра? Та ще й у різних варіантах!
- Першим “претендентом” був Мазуччо Салернітано, італійський письменник XV століття. У його новелі вже є дівчина, яка вдає смерть заради коханого.
- Потім – Луїджі да Порто, італієць з Віченци, який назвав героїв Ромео й Джульєтта, поселив їх у Вероні й додав родинну ворожнечу.
- У XVI столітті Артур Брук створив поему The Tragical History of Romeus and Juliet. Вона й стала головним джерелом Шекспіра. Цікаво, що у Брука сюжет набагато повільніший – події тривають кілька місяців, а не 3 дні, як у Шекспіра.
Тобто, як не крути, “оригінальність” у Шекспіра – не в самій історії, а в тому, як він її перетворив.
А що зробив Шекспір?
Фішка в тому, що Шекспір взяв знайомий сюжет – і перетворив його на динамічну, емоційно вибухову трагедію. Він не просто скоротив історію до кількох днів – він зробив її “шекспірівською”. А це означає:
- Вивів характери на новий рівень. Джульєтта в нього – не слухняна дівчина, а сильна натура. Ромео – не просто романтик, а живий, суперечливий персонаж.
- Ввів нових героїв, як-от Меркуціо (якого не було в попередніх версіях). І от хто, як не він, дарує сцені ту саму жартівливу, метафоричну, але потім – смертельну гостроту.
- Змістив акценти. Його трагедія – не про те, як усе пішло шкереберть. А про те, як кохання може бути настільки сильним, що навіть смерть – не перепона.
І ось вам приклад: у момент кульмінації Ромео, дізнавшись про смерть Джульєтти, каже:
“Ось тут – і отрута, і мій кінець.
Я п’ю – до коханої!…”
Без зайвих пояснень, без філософських роздумів – тільки дія. І в цьому вся шекспірівська драматургія.
Коли і де він це написав?
А тепер повернемося до історії. “Ромео і Джульєтта” з’явилась орієнтовно в 1595 році. Це був період раннього розквіту Шекспіра як драматурга. Лондон бурлив – театр “Глобус” збирав натовпи, а глядачі, між іншим, дуже любили трагічні історії зі смачною дозою гумору.
До речі, Шекспір тоді ще не був “великою фігурою”. Він писав для сцени. П’єса мала працювати “вживу”, чіпляти емоції. І тому так багато дотепних сцен, словесної гри, риторичних фраз. От, скажімо, одна з найвідоміших:
“О, Ромео, Ромео! Чом ти Ромео?
Відречись від батька і ім’я зміни…”
Це не просто крик душі. Це – образ усього конфлікту: кохання проти імені, серце проти суспільства.
Чому саме ця історія?
Замисліться: чому Шекспір звернувся саме до сюжету про кохання? І відповідь – не лише в поетичності. У цій історії він побачив щось універсальне. Як на мене – це історія про втрату контролю.
- Діти – кохають.
- Батьки – сваряться.
- Суспільство – дивиться.
- Смерть – збирає плоди.
Трагедія не через одне вбивство. А через те, що всі мовчали, коли треба було діяти.
І, до речі, сам Шекспір у фіналі устами принца Ескала це визнає:
“І я, що чварам вашим потурав,
двох родичів згубив. На всіх нас кара!”
Це, до речі, один із перших випадків у європейській драмі, коли відповідальність – не персональна, а колективна.
Вплив на літературу і кіно
Уявіть собі: після прем’єри “Ромео і Джульєтти” пройшло більше ніж 400 років, а ми досі її цитуємо. І не просто так. Вона вплинула на купу авторів – від Байрона до Гюго. А скільки фільмів, адаптацій, балетів, пісень – не злічити.
Ось лише кілька прикладів:
- “Вестсайдська історія” – мюзикл, що перетворив конфлікт на вуличні розбірки між американськими бандами.
- Фільм База Лурмана (1996) – сучасна Верона з пістолетами, але з оригінальними шекспірівськими репліками.
- Мультфільм “Гномео і Джульєтта” – пародійна, але дуже людяна адаптація для дітей.
І всюди – одне й те саме: кохання, яке знищують обставини.
Що запам’ятати з цієї історії?
Ось коротко про ключові моменти, які важливо знати:
- Шекспір не вигадав сюжет, але зробив його живим.
- Трагедія написана близько 1595 року.
- Основне джерело – поема Артура Брука.
- Шекспір додав персонажів, пришвидшив темп і загострив драму.
- П’єса стала символом вічного кохання і втраченої надії.
І фінальний акорд
Це наводить на думку, що великі історії не з’являються з повітря. Їх переповідають, змінюють, шліфують – поки не з’явиться хтось, хто зуміє сказати просто й влучно:
“Бо не було ще повісті сумнішої,
ніж про Джульєтту з Ромео, її Ромео…”
І знаєте що? Ми досі віримо в неї. Тому що кожен з нас – трохи Ромео. І трохи Джульєтта.
