Історія створення комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєр

Журден ще не ступив на сцену, а сміх уже гуде в залі. Комедія “Міщанин-шляхтич” Мольєра – це не просто театр. Це культурна міна сповільненої дії, яка підірвала претензії буржуазії й розбила вщент пафос аристократії.

Але як вона з’явилася? І навіщо сам король Франції захотів такої вистави? Отут усе і починається…

Франція XVII століття: зали блищать, але лицемірство ще більше

Уявіть собі: Франція. 1670 рік. Король Людовик XIV – Сонце, навколо якого обертається вся держава. Дворяни пускають бісики, буржуа мріють бути дворянами, а дипломатичні ляпи – річ звична. А знаєте що? Саме один із таких дипломатичних курйозів і запустив механізм створення “Міщанина-шляхтича”.

Цікаво, що все почалося з фейку. У 1669 році до Парижа прибуло турецьке посольство на чолі з Солиманом-агою. Людовик XIV вирішив продемонструвати велич Франції – золото, мармур, музика, пишні бенкети. Але… турецькі гості виявилися самозванцями.

Це були не справжні посли, а просто невдалі шахраї. Людовик був у люті. І що він зробив? Замовив сатиричну п’єсу. Так, саме замовив. І не кому-небудь, а Жану-Батисту Мольєру – головному комедійному мозку свого двору.

Ідея Мольєра – удар по двох фронтах

Хочете дізнатись щось цікаве? Мольєр не обмежився висміюванням турків. Він майстерно влучив і по самій Франції – точніше, по тій верстві, яка намагалась увірватися до аристократичного клубу без запрошення. Нові багатії, міщани, які думали, що гроші автоматично роблять їх шляхтичами.

І тут на сцену виходить він – пан Журден, простий багатій, який мріє стати дворянином. Цей герой – уособлення мрій буржуа. Він наймає вчителів музики, фехтування, філософії, носить недоладні костюми, аби лише здаватися “паном”. Цитата, яка стала мемом на всі часи:

“Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало!”

Або інша:

“Досить балачок! А таки наперекір вам усім, дочка моя буде маркізою!” – оце вже класика амбіцій.

Співпраця з Жаном-Батистом Люллі

Тепер давайте я проясню. “Міщанин-шляхтич” – це не лише п’єса, це ще й комедія-балет. Так-так, з танцями, музикою, співами. І тут на сцену вривається ще один Жан-Батист – Люллі, придворний композитор.

Саме він створює музику до п’єси, а разом із Мольєром вони створюють щось більше, ніж театр – вибухову суміш жанрів, яка зачаровує двір і плющить аристократичну зверхність.

Ось цікавий момент: п’єса спочатку репетирувалася в Шамборі – королівському замку, і була показана лише вузькому колу придворних. Прем’єра відбулася 14 жовтня 1670 року. А вже потім її перенесли на сцену театру Пале-Рояль, де вона зірвала овації.

Турецька церемонія: гротеск як зброя

А що, якщо я скажу, що найвідоміша сцена комедії – це навіть не монологи Журдена, а “турецька церемонія”? Фарс, буфонада, абсолютна гротескність – все в одному пакеті. Тут Клеонт, коханий Люсіль, перевдягається у сина турецького султана, аби обдурити Журдена і таки добитися шлюбу.

Турецький муфтій, вигадані слова, шаблі, танці, співи – усе це перетворює шлях Журдена до омріяного титулу на абсурдну пародію. І, чесно кажучи, тут важко не посміхнутись. Пан Журден проходить обряд “посвяти в мамамуші”, а турки співають:

“Бийте, бийте, не жалійте!”

І ось вам приклад комедії, яка висміює не лише головного героя, а й саму ідею “шляхетності за формою”.

Головне не титул, а мозок

Зупинімося на хвилинку і задумаємось. Чим був Журден гірший за Доранта? Тим, що не приховував своєї дурості? Тим, що щиро хотів стати кращим – хай і в дуже кумедний спосіб? Мольєр показує: не титул робить людину благородною, а розум, честь і гідність. І в цьому його сатира набуває глибини.

Це наводить на думку: навіть коли смієшся – відчуваєш, як у тебе під ребрами скребе трохи гірке розуміння – це не лише про Журдена. Це про кожного, хто женеться за порожньою формою.

Що в підсумку?

“Міщанин-шляхтич” народився з політичного тролінгу, виріс у шедевр комедії й залишився актуальним досі. Бо бажання здаватися кимось – вічне. А сміятись із цього – здорово.