Проблематика роману «Буба» Космовська

Роман “Буба” Барбари Космовської – це не просто підліткова історія з кількома епізодами драми. Це цілий набір проб і помилок, з якими стикається кожен, хто намагається дорослішати, не втративши себе.

А знаєте, в чому прикол? Проблем тут стільки, що хоч енциклопедію пиши.

Родина без сім’ї

Поміркуйте: Буба живе не в бідній чи розбитій родині, а в “успішній” – з відомими батьками, квартирою в центрі й навіть хатньою робітницею. Та от парадокс – щастя це не гарантує. Бо коли мама забуває про день народження доньки, а тато бачить її максимум за сніданком, це вже не просто про байдужість. Це вже про внутрішнє сирітство.

“Запитання, чи все в неї гаразд, було загальним і аж ніяк не заохочувало Бубу до звірянь.”

Фішка в тому, що тут показано не відсутність родини, а її фрагментацію. Кожен живе у своїй бульбашці. У когось там видавці, у когось телевізор, а у когось – мрії про бридж.

Проблеми батьків і дітей – це не кліше

Це ядро роману. Усі герої Космовської – не просто типажі, а точні копії реальних конфліктів. Мати Буби – жінка в пошуку себе, яка балансуючи між романами й фітнесом, “не бачить” доньки. Тато – медійник, який на словах турбується, а на ділі – лише мріє про наступне ток-шоу.

“Він ніколи не чекав, доки донька щось скаже, тож вона й не відповідала.”

Ви тільки вдумайтесь – у родині, де всі зайняті “важливими справами”, немає місця для банального: “Як ти?” – із щирістю, а не за інерцією.

Підліткові болі, про які всі мовчать

Тепер розглянемо те, що болить Бубі більше за байдужість батьків. Це – зрада. Йолька, яка нібито найкраща подруга, в одну мить перетворюється на конкурентку. А Адась, якого Буба знала з дитсадка, обирає не щирість, а блиск.

“Нарешті те, що Адась, той самий, з яким Буба знайома з дитсадочка і якого любить, почав зустрічатися з Йолькою.”

І тут проявляється ключова проблема роману – токсичні стосунки. Коли дружба – це інструмент, а кохання – гра на публіку. Коли образи накопичуються, бо їх нікому висловити.

Проблема з тілом – це не тільки про зовнішність

Це ще одна глибока тема: сприйняття себе. Йолька принижує Бубу за фігуру, а сама мріє про модельну кар’єру. Буба ж намагається втекти від самокритики через медитацію, гру в бридж, гумор – і навіть через мартенси.

“Буба зручно вмостилася на своєму ліжку і дивилася на нові мартенси на ногах. Те, яким чином вона стала їхньою власницею, викликало в дівчини докори сумління. Але вона була щасливою…”

Усім знайоме це відчуття: коли не впевнений у собі – шукаєш хоча б щось, що дає відчуття контролю. І мартенси – це символ. Не моди. А права бути собою.

Ще трохи – і буде повний набір проблем

А знаєте, що ще зачепила Космовська? Те, про що рідко пишуть в підлітковій прозі:

• алкоголізм (у батька Агати, у дідуся Генрика);
• ігроманія (дід щотижня – в “Спортлото”);
• анорексія (Олька голодує заради ролі);
• інтернет-залежність (мама купує бюстгальтер за 400 злотих);
• психологічне насилля (Агату б’є батько);
• сектантство (пані Астріда в образі “фен-шуй”).

Це наводить на думку, що авторка не грається з проблемами – вона їх фіксує як соціальний діагноз. Без моралізаторства, без надмірного пафосу – просто як воно є.

Що ж стосується світла в кінці тунелю

Проблем багато – та й рішень, чесно кажучи, не завжди вистачає. Але у “Бубі” є баланс. Бо поруч із болем – з’являється тепло. І це не казковий хепі-енд, а крихкі моменти справжнього:

• розмова з дідом про дятлів;
• підсумкова партія бриджу;
• підтримка Агати;
• фраза Мілоша:

“Я люблю тебе такою, яка ти є”.

Це може вас здивувати, але іноді одне речення важить більше, ніж всі терапевти разом узяті.

А якщо узагальнити?

Роман Космовської – це дзеркало. У ньому видно не тільки підлітків. Там видно дорослих, які теж загубились. Бо всі ми, по суті, – Буби. У мартенсах, із додатковими собаками, батьківськими скандалами й тихими мріями бути почутими.

“У кожній родині своє пекло”, – сказав дідусь Генрик.

І як добре, що це пекло іноді пахне варениками, картами і легким віскі – бо саме тоді воно перетворюється на життя.