Сімейні цінності у роману «Буба» Космовська

Родина – це не завжди ідилія з рекламного буклета. А іноді – справжнє поле бою, де замість гранат – образи, а замість щита – сарказм. Такою є сім’я в романі Барбари Космовської “Буба”, де любов ховається між рядками, а підтримка – в чашці чаю, принесеній дідусем.

Уявіть собі – родина, де забувають про день народження дитини, але не про нову зачіску мами чи сюжет її роману. І водночас – дім, який, попри все, залишається затишним прихистком. Парадокс? Аж ніяк.

Порожній дім із повними кімнатами

Річ у тім, що з першого погляду родина Буби – цілковитий хаос. Батьки – успішні, зіркові, постійно зайняті, майже незнайомі з власною донькою.

“Як твої справи, Бубо? Усе гаразд?” – питає тато, ніби по сценарію.

А Буба в цей час думає, чи не впав її світ у тарілку з вівсянкою.

Мати – авторка романів, яка то записується на курси фен-шуй, то вирішує розлучитися, то фанатично займається фітнесом. Її любов до родини настільки ж мінлива, як модні тенденції.

“Не вперше мати в присутності доньки розмовляла сама із собою, своїм тілом, колготами й пурпуровим светриком…”

І це про їхній контакт.

Тато – телеведучий з багатим словниковим запасом, який в реальному житті обмежується запитанням: “Уроки зробила?” і шурхотом газети. Він ніби присутній, але на відстані кількох телеканалів.

Генрик, або останній бастіон тепла

Але є ще дідусь. Старий, буркотливий, саркастичний Генрик – єдиний, хто насправді бачить Бубу. Їхні вечори за грою в бридж – це маленькі сімейні острівці стабільності. Саме він знаходить потрібні слова, коли все йде шкереберть.

“Ти моя чирвова краля, схожа на співочого дрозда”

Каже дід, коли в неї знову розбите серце.

І хоча дід теж має свої слабкості – азартні ігри, іронічну любов до алкоголю, – він не втрачає людяності. Він той, хто не забуває Бубину сутність за блиском її мартенсів.

А якщо сім’я – це не кров, а вибір?

Згадайте подругу Буби – Йольку. З першого погляду, вона подруга, з другого – конкурентка. Йолька сміється з Буби, підставляє її перед однокласниками, а потім ще й краде хлопця. От вам і “сім’я з вибору”. І в той момент, коли навіть найкраща подруга зраджує, Буба звертається до діда – не до батьків.

Чи не здається вам дивним, що саме той, хто мав би бути найстарішим у родині, виявляється найсучаснішим у поглядах? Він не моралізує, не читає нотацій – він просто поруч.

І все ж – що ж таке сімейні цінності?

Ось цікаво: родина Буби не ідеальна. Та хто сказав, що ідеальна родина – це мета? Можливо, важливіше – бути собою у цій родині й не боятися сказати: “Мені зле”, “Я закохалася”, “Я не вмію”, “Я боюся”.

Буба проходить складний шлях – від дівчини, якої “ніхто не помічає”, до чемпіонки з бриджу, яку впізнають на фото в газеті. І що ж змінюється? Не мама, не тато, не Йолька – змінюється її власне ставлення до світу. І в цьому світі залишається головне: дім, де її чекає дідусь із колодою карт і бутербродом із сиром.

Декілька сигналів, що в цій родині ще є надія:

• Вони починають снідати разом – хоч би раз на тиждень.
• Мати нарешті читає книжку, яку написала не сама.
• Тато, хоч і втрачає роботу, залишається вдома.
• Бартошова повертається – а значить, ще не все втрачено.
• І з’являється песик з ніжним іменем Добавка – бо любов у цій сім’ї, як завжди, приходить несподівано і “на додачу”.

Фінальний штрих

Роман Космовської не роман про “успішний успіх”. Це історія про те, як із безладу виростає любов. Як із невміння слухати – народжується бажання почути. Як у слові “Буба” ховається цілий всесвіт недоговорених почуттів. І як навіть розбиту родину можна склеїти – якщо замість клею взяти гру в бридж, сміх і бутерброди з чайником.

“Вона зручно вмостилася на своєму ліжку і дивилася на нові мартенси на ногах… Але вона була щасливою, бо любила свій дім і не збиралася міняти його на жодну віллу”.

Що б не сталося – дім залишається. І навіть якщо іноді він – суцільний гармидер, це все одно твоя фортеця. Хоч і з тріщинами.