Скорочена біографія Оноре де Бальзака

Хто ж такий Оноре де Бальзак? Геніальний письменник? Безнадійний боржник? Романтик із мансарди, що повірив у силу слова? Усе одразу – і навіть більше.

Народження у Франції, яке дало Європі гіганта

Бальзак народився 20 травня 1799 року в місті Тур. Його батько – простий селянин із Лангедока, який зумів “вийти в люди”. Прізвище змінив з Бальса на Бальзак, а згодом сам письменник додав до нього шляхетну частку “де”.

Мати? Молодша за батька на тридцять років, холодна, ділова. Малого Оноре здали до інтернату – і з цього моменту почалася самотність, що згодом проросте сторінками “Батька Горіо” чи “Гобсека”.

“Моя мати – то був холодний розум, а не серце”, – зізнавався він пізніше.

Перша освіта – сувора. Перше письмо – теж

У Вандомському училищі Бальзак навчався неохоче. Любив не математику, а книжки. Читав багато. У 1814 році захворів і повернувся до родини. У Парижі відвідував адвокатську практику, отримав диплом юриста – і швидко зрозумів: це не його.

“Право – це проза життя, а я хочу писати поему про реальність”, – натякав він у листах.

Тоді родина дала йому два роки “на пробу” – писати. Гроші – символічні, квартира – мансарда. Результат? Провал із драмою “Кромвель”. Але саме там, серед скромного гіпсу й книг, народжувався письменник нового зразка.

Романи, борги і літературна вендета

Чи вам знайомо поняття – “писати, щоб вижити”? Бальзак жив саме так. У 1820-х роках він друкує дешеві “готичні романи” – про скелети, привиди і кохання. Потім – прорив: у 1829 році виходить “Останній шуан”. Починається епоха реального, живого письма.

Бальзак створював світ із персонажів – таких, як лихвар Гобсек чи розчарований письменник з “Втрачених ілюзій”. Він писав по 14-16 годин на день, обливався кавою (кажуть, до 50 чашок щодня), воював із кредиторами й встигав ще фліртувати з дамами.

А знаєте що? Усе це не вигадка. Його життя було романом, який не потребував жодної вигадки.

“Людська комедія” – як Всесвіт під мікроскопом

Це не просто цикл романів – це анатомія Франції. Від юриста до куртизанки, від бідняка до банкіра – усі там. У 1842 році Бальзак формалізує структуру “Людської комедії”, і в неї входять понад 90 творів. Серед них – “Ежені Гранде”, “Полковник Шабер”, “Кузина Бетта”, “Селяни”.

Це підводить нас до цікавого моменту: його герої переходили з одного твору до іншого, як актори між серіями. Такого до нього не робив ніхто. Уявіть собі серіал Netflix на папері – задовго до появи кінематографа.

Україна в його серці – не вигадка

Так, Бальзак був у Києві, в Бердичеві, у Верхівні. Заради кого? Евеліни Ганської – багатої польської аристократки, яка написала йому листа з Одеси. Дев’ять років листування, подорожі через пів Європи, десятки зустрічей – і вінчання у костелі Святої Варвари в Бердичеві.

У листі до Лори де Сюрвіль він писав:

“Ось я і побачив цей Північний Рим… з трьомастами церквами… з багатствами Лаври і Святої Софії українських степів…”

Йому подобалась українська земля, чорноземи, тиша полів. Він називав наші степи “царством хлібів”.

Помер – як жив: на злеті, але з боргами

18 серпня 1850 року – серце Бальзака зупинилось. У Парижі, у своєму домі. У 51 рік. Він не завершив роман “Селяни”, не сплатив боргів і залишив по собі – цілу Францію на сторінках.

А тепер, кілька швидких фактів

• Автор понад 90 романів і повістей.
• Один із засновників реалізму в літературі.
• Надихав Дікенса, Золя, Флобера, Керуака.
• Двічі бував в Україні, писав листи про Київ і Полісся.
• Його перекладали українською Підмогильний, Сидоренко, Дроб’язко.

І останнє слово

Бальзак не просто писав – він препарував суспільство. Як літературний хірург. Його сторінки – це дзеркало, в якому можна побачити не лише Францію ХІХ століття, а й себе. І тут не перебільшення, а факт.