Актуальність творчості Оноре де Бальзака сьогодні
Чесно кажучи, якщо ви думаєте, що Бальзак – це пилюка на полицях класики, то… приготуйтеся змінити думку.
Людина, яка бачила крізь час
Оноре де Бальзак не був віщуном, але його твори – наче прогнози з надточним прицілом. Вони про те, що болить і сьогодні: соціальна нерівність, гонитва за статусом, моральний компроміс як умова “успішності”. Усе це він побачив у Франції XIX століття – а ми бачимо в новинах, у TikTok (хоч і не скажемо цього вголос), у власному середовищі.
У “Гобсеку” є влучна цитата:
“Усі людські пристрасті зводяться до одного – до грошей. У грошах зосереджено все: сила, влада, навіть любов.”
Поміркуйте – хіба це не опис нашої доби? Гроші вирішують, визначають, диктують. І Гобсек із його блискучим, але холодним розумом міг би бути героєм Wall Street або радником з питань інвестицій.
Гостра соціальна аналітика
У Бальзака – рентген для суспільства. Його не цікавили лицарі й принцеси. Йому була цікава втомлена кухарка, яка збирає копійки; буржуа, що зраджує мораль заради кар’єри; батько, що втрачає все заради дочок, як у “Батькові Горіо”.
“Немає на світі нічого благороднішого, ніж батьківська любов. І немає нічого більш спустошливого, коли вона не має взаємності.”
Ось тут боляче. Бо ця цитата звучить і для дітей, і для дорослих. І вона актуальна, хоч минуло вже майже 200 років. Що це, як не доказ того, що Бальзак писав не про свій час, а про людину – а це вже безстроково.
Стиль, що перегукується з кінематографом
А тепер уявіть: ви читаєте опис кімнати, і відчуваєте запах вицвілої оббивки, чуєте скрип меблів, бачите плями на шпалерах. Це Бальзак. Його деталі – це не баласт, а атмосфера. Він знімав “кіно в словах”, задовго до появи камер.
У “Шагреневій шкірі” сцена з магазином антикваріату виглядає як сцена з фільму Тіма Бертона:
“Темрява, що лежала на речах, надавала їм вигляду примар, а не предметів; кожна річ ніби дихала власним життям…”
Це вже не опис – це майже спецефект. Недарма багато режисерів надихались Бальзаком – його стилістика безпосередньо вплинула на візуальне мислення митців ХХ і ХХІ століть.
Персонажі, які легко уявити в метро або банку
Ось що цікаво: Бальзаківські герої – це не міфічні створіння, а люди з мікрорайону. Умовна мадемуазель Вокер – це тітонька, що здає кімнати “на підселення” і щоранку свариться з квартирантами. Растіньяк – молодий хлопець із глибинки, що приїхав “брати Париж” (читай: Київ, Варшаву, Берлін) і не хоче грати за чесними правилами.
У фіналі “Батька Горіо” він кидає виклик Парижу:
“А тепер – між нами. Тепер я сам проти вас, Париже!”
Як на мене, це фраза, яку можна написати в Instagram під фото на тлі урядового кварталу. Бальзак говорить від імені тих, хто не згоден просто плисти за течією.
Етичні пастки, які залишились такими ж
У “Втрачених ілюзіях” молодий поет Люк’єн продає свої принципи за можливість стати відомим. Замисліться – це сюжет не лише про газети XIX століття. Це про будь-якого творця, що стоїть перед вибором: залишитися чесним чи стати зручним.
“Талан потрібен, аби почати. А щоб вижити – потрібно пристосовуватись.”
Чи вам відомо, що Бальзак сам не раз здавав свої твори під псевдонімами, редагував свої романи по десять разів і навіть домовлявся з критиками? Отже, його романи – ще й сповідь.
Український слід: не лише Бердичів
Між іншим, Бальзак провів частину свого життя в Україні. Його зустрічі з Ганською, листи з Києва, спогади про чорнозем – це вже частина нашої культурної історії. У Бердичеві стоїть пам’ятник, у Верхівні – музей. Його творчість тут – не гостя, а сусідка по вулиці.
“Ось я і побачив цей Північний Рим… татарське місто з трьомастами церквами…”
Це про Київ. І читаючи це – з’являється відчуття зв’язку, якого не стерти.
Висновок
Твори Бальзака – це інструкція з розуміння людей: жадібних і щедрих, закоханих і цинічних, переможених і тих, хто ще не здався. І саме тому вони актуальні настільки, що часом лячно, наскільки.
