Цитатна характеристика Бобчинського і Добчинського з комедії «Ревізор»

Ці двоє – як вічний дует гармошки і балалайки в російському фольклорі. Наче тіні один одного, але при цьому – кожен зі своїм характером, нервами й, так би мовити, шлейфом нікчемності. Бобчинський і Добчинський – не просто статисти в комедії “Ревізор”, а справжні каталізатори сюжету.

Саме вони запускають маховик тотального абсурду, і роблять це, як не дивно, з щирістю у погляді.

Як виглядає “двоє з ложки”

Цікаво те, що Микола Гоголь навмисно зробив їх зовнішньо майже ідентичними:

“Обидва низенькі, коротенькі, дуже цікаві; надзвичайно схожі один на одного; обидва з невеликими черевцями”.

Це вже не просто двоє персонажів – це майже копія, клон, дубль. Але не технічний, а комічний. Наче криве дзеркало в цирку, яке показує одне й те ж обличчя, але з різним ухилом вбік глупоти.

Два хвости на одній чиновницькій шапці

Як ви гадаєте, хто в місті першим дізнається новини, нюхає скандали й пліткує швидше за вітер? Хто завжди поруч, аби прошепотіти щось вухо “владному пану”? Звичайно ж – ця парочка. Саме Бобчинський і Добчинський випадково дізнаються про Хлестакова:

“Я, ваше превосходительство, з Бобчинським поїхали в трактир…”
“А я побіг попереду і вже хотів було ввійти…”

І покотилася історія. Тільки уявіть собі: два невисокі, схожі чоловічки, які з переляканими очима доносять Городничому про ревізора, навіть не знаючи, хто той такий насправді. Їх не цікавить правда. Їм треба бути першими. Це головне.

Мотивація? Та вона банальна до болю

У чому ж справа? А річ у тім, що ці двоє уособлюють хворобу дрібного міщанства – бажання бути “причетним”. До чого завгодно. Хоч до ревізора, хоч до скандалу, хоч до заручин Марії Антонівни. Важливо не що, а факт участі.

“Я тільки хотів сказати, що я, коли ви вже будете в Петербурзі, то згадайте і скажіть там, у сенаті, чи в академії…”

Благає Бобчинський, ніби проситься на обкладинку глянцю.

Ось вам приклад: чоловік, який мріє не про справу, не про чесність, не про визнання, а лише про те, аби про нього хтось сказав. Неважливо де – в Сенаті, Адміралтействі чи навіть у цирюльні.

Цитати, що розкривають глибину нікчемності

Можливо, це звучить жорстко, але комізм Гоголя – саме в точності. Подивіться на ці фрази:

“Я, ваше превосходительство, з Бобчинським…”
“А я, ваше превосходительство, був з Добчинським…”

Повторення, калька – і все це не просто для сміху. Це сатира на масову бездумність, на брак індивідуальності. Гоголь показує, що ці двоє навіть думають разом, наче пара пов’язаних чайників.

Символ дурнуватого ентузіазму

Чи вам відомо, що Бобчинський і Добчинський – єдині, хто не боїться Хлестакова, а радше… вражені? Це підводить нас до думки, що саме їхня безпосередність і недалекоглядність робить їх ідеальним інструментом у руках брехуна.

Вони не сумніваються. Не аналізують. Просто йдуть і кажуть, як є. А вже хто, як і що зрозумів – то вже інше питання. До речі, це типовий трюк маленьких людей, які вдають з себе важливих, хоча самі плутаються у власних словах.

Бобчинський vs Добчинський: є різниця?

Хоча вони, здається, два черевики з одного гардероба, та дрібні відмінності все ж є.

Добчинський – трохи вищий і серйозніший.
Бобчинський – більш жвавий і розв’язний.

Саме Бобчинський емоційніше реагує, більше жестикулює, частіше перебиває. Добчинський же грає роль серйознішого, хоч теж метушиться, як школяр перед контрольною.

Чому вони важливі

Як я вже казав, варто згадати: ця пара – не просто кумедні пліткарі. Вони – мікроскопічна модель усього чиновницького суспільства. М’які, безкісткові, залежні від думки “зверху” і готові зрадити будь-кого, якщо це вигідно.

Але є ще щось – їх не шкода. Ми не співчуваємо їм, бо відчуваємо фальш у кожному слові. Вони щирі у своїй підлесливості, і це найсумніше.

Що ж виходить?

От дивіться: саме через цю парочку починається вся катавасія з ревізором. Вони першими викликають ланцюгову реакцію – з хабарями, поклонами, обманами. І потім, коли все згоріло, коли Хлестаков поїхав, а з Петербурга прибув справжній ревізор – на кого падає вся лють? На них. Бо вони принесли “звістку”. Вони, як ті горобці, що випадково натисли на пускову кнопку.

Висновок

Бобчинський і Добчинський – це не просто гумористичні персонажі. Це двійко, які несуть у собі глибоку соціальну сатиру. Їхня одноманітність, дріб’язковість і бажання бути “поближче до влади” роблять їх символом дрібного чиновництва, що легко піддається ілюзії, забуваючи про розум.

І знаєте що? У кожному суспільстві завжди знайдеться свій Бобчинський з Добчинським – готові все побачити, все почути й бігти з цим… куди скажуть.