Актуальність творчості Бернарда Шоу сьогодні

Шоу і сьогодні говорить вголос. Просто не з театральної сцени, а з кожної теми, що болить: від війни і моралі до гендеру і правди в політиці.

Чому Шоу – не архаїка, а класика?

Поміркуйте: як часто ми читаємо тексти столітньої давності, які звучать так, ніби написані вчора? Таких не так багато. Але Бернард Шоу – саме з цієї рідкісної породи авторів. Його тексти не старіють. І річ тут не тільки в дотепності – хоча і з нею все в порядку – а в тому, що його думки залишаються гранично живими. І болючими.

“Свобода означає відповідальність. Ось чому більшість людей боїться її”

Хіба не влучно під сучасні реалії, коли за комфорт часто розплачуються мовчанням?

Шоу був не просто письменником – він був аналітиком у шовковому фраку. Людиною, яка не боялась копирсатися у неприємних речах, говорити про те, що “незручно”. І водночас – з гумором, з театральним хистом, зі стилем.

Політика, суспільство, мораль – нічого не змінилось?

Зачекай, це не здається правильним… минуло більше ста років, а ми досі дискутуємо про ті самі проблеми. Невже нічого не змінилося?

Уявіть лише: у “Майорі Барбарі” Шоу піднімає питання моралі бізнесу – чи може фабрика зброї фінансувати порятунок душ?

“Ваші місії живуть на прибутках мого бізнесу. Ви годуєте бідних на гроші, отримані за вбивство”, – говорить батько Барбарі.

Ну і як не провести паралелі з теперішніми корпораціями, які одною рукою підтримують благодійність, а іншою – нищать екологію? Це той самий конфлікт між благочестям і прибутком, тільки з новими вивісками.

Інший приклад – “Професія місіс Воррен”. Шоу там буквально кидає виклик лицемірству суспільства, де засуджують жінку, яка вижила єдиним доступним способом:

“Світ, який пропонує дівчині або злидні, або продаж тіла – не має права на моралізаторство”.

А тепер подивімося навколо: сексуальна експлуатація, подвійні стандарти, гендерні конфлікти – все на місці. Все по-Шоу.

Шоу у шкільній програмі та поза нею

А що, якщо я скажу, що Шоу – це найкращий спосіб навчити мислити? Не вивчати, а саме думати. Бо кожна його п’єса – це дебати. Не сюжет, а диспут.

Наприклад, “Пігмаліон”. На перший погляд – мила історія про дівчину, яку навчили говорити правильно. Але копнемо глибше: чи дійсно зміна мови змінює людину?

“Я навчилася говорити як леді, але мене ніхто не вчив, як бути нею”, – нарікає Еліза Дулітл.

І цим ставить під сумнів саму суть виховання.

У Шоу не буває “простих” висновків. І саме тому він ідеально пасує не лише для літератури, а й для етики, права, політології, психології. Це текст на всі випадки життя.

Сучасні перегуки та натхнення

А знаєте що? Багато хто з сучасних авторів досі живе в тіні Шоу – хоч і не завжди усвідомлює це. Наприклад:

• Аарон Соркін і його швидкі діалоги – як перегук з ритмом Шоу.
• Розмовна драматургія у “Чорному дзеркалі” – як продовження його логічного театру.
• Соціальні маніфести в Instagram і Twitter – у дусі шовських передмов, які самі були есе.

Навіть формат TED-виступів чимось нагадує шовські монологи: емоційні, розумні, провокативні.

Отже, чи потрібен нам Шоу зараз?

Зупинімось на хвилинку і задумаємося: коли ми востаннє бачили, як літературний текст не лише описує, а аналізує дійсність? Не емоційно, а аналітично. І не сухо, а з іронією, з болем, з правдою.

Шоу – це не архів. Це інструмент. Це підручник із морального скептицизму. Це, зрештою, лакмусовий папірець для нашої доби.

Бо його цитати й далі б’ють в точку:

“Цивілізація – це нескінченна серія дурниць, які ми навчилися не повторювати.”

Або ось ще:

“Розумна людина пристосовується до світу. Нерозумна – намагається пристосувати світ до себе. Тому весь прогрес залежить від нерозумних.”

Хочете дізнатись щось цікаве? Шоу залишив нам не відповіді, а правильні запитання. І цим він – сучасніший за багатьох наших “трендових” мислителів.

Шоу був тим, хто говорив речі, які інші думали, але мовчали. Саме тому його п’єси й досі живуть – не в музейних тишах, а у розмовах про справжнє.