Переказ (скорочено) казки «Подорож у країну Навпаки» Симоненко

Дозвольте сказати прямо: ця казка – мов підручник про те, як свобода без правил перетворюється на пастку. Але розповідається це весело, римовано й дуже влучно. Отже, тримайте переказ, який не просто передає події, а ще й трохи підморгує вам між рядків.

Початок історії: діти бурчать

Одного разу четверо хлопців – Лесик, Толя і два Володі – сиділи на колоді й жалілися на “жорстоке” дитинство. Один не хоче умиватись, другий – няньчити сестру, третій – поливати квіти. Ви тільки вдумайтесь:

“Слухай маму, слухай тата,
Умивайся день при дні.
Ох, і тяжко жить мені!”

І тут трапився момент, який змінює хід історії: перед ними з’являється маленький бородань із хитруватим поглядом. Каже: хочете – віднесу вас у країну, де немає правил, немає ночі, немає мила. І діти, звісно, погоджуються.

Перенесення до Навпаки

Бородань наказує заплющити очі, і в ту ж мить їх закручує й підхоплює вітер. Коли хлопці відкривають очі – опиняються в країні, де логіка й здоровий глузд пішли у відпустку:

“Всі замурзані по вуха,
Галасують всі щодуху,
Оком чують, вухом бачать,
Догори ногами скачуть”

І знаєте, спочатку дітям там усе подобається. Вони бавляться, воюють галушками, сплять, висячи на сливі, їдять шоколад із кущів і рвуть зірки з неба, як яблука. Казка ж!

Перша тривога – з’являється влада

Але, як то кажуть, у кожному раю є свій Невмивака. Його вояки – серйозні хлопці в синіх штанях, які… їздять на свинях. Вони ловлять дітей і ведуть до царя. А цар – це щось особливе:

“Бо сто років не вмивався”

Його злить усе, що хоч трохи нагадує про чистоту, охайність чи нормальність. Він кричить:

“Треба їх обмить чорнилом,
Бо від них одгонить милом”

І наказує покарати дітей – викрутити руки, відтяти вуха, навчити “очима слухать”. Так, він не жартує.

Ув’язнення, страх і втеча

Дітей кидають у темний льох – повний мишей, павуків і тарганів. Уявіть собі атмосферу: мокро, страшно, і від дитячого плачу – стіни буквально тануть. Це, до речі, не метафора:

“І від тих солоних сліз
Льох увесь по швах поліз”

Сльози розтоплюють двері – і починається втеча. За ними женуться вояки на свинях. Але! Свині раптом зупиняються – їм захотілося гарбузів. І навіть накази їм до лампочки. Хлопці користуються моментом – і тікають у ліс.

Квіти, які танцюють, і кущі-захисники

У лісі діти зустрічають рум’яні квіти, які граються, танцюють і кличуть до себе. Але за ними вже мчать переслідувачі. І ось тут природа бере бік дітей – на сцену виходять Глід, Терен і Шипшина. Кущі оточують поляну й своїми колючками відбивають нападників. Все виглядає трохи дикувато, але ефективно.

“І воякам шматували
Пишний одяг і тіла –
Впало ранених чимало,
Кров з них ріками текла”

(І хоча це трохи моторошно – так, у казці теж буває жорстко.)

Фінал: повернення додому

Цар Невмивака втрачає терпець і наказує втопити дітей у чорнилі. Але діти вже не ті, що на початку – тепер вони хочуть назад. І знову з’являється бородань. Достатньо лише заплющити очі – і хлопці повертаються додому.

“Гульк – уже в своїм дворі!”

Їх зустрічають рідні – з обіймами й радістю. А діти клянуться, що більше ніколи не побіжать у країну, де все “навпаки”.

“Нас тепер ніяким дивом –
Навіть бубликом красивим! –
Не заманите ввіки
У країну Навпаки!”

І що ж тут головне?

Це переказ, але з підтекстом. Василь Симоненко дуже влучно через риму і кумедні образи показав: повна свобода – це не щастя, а пастка. Бо коли все дозволено – зникає сенс, зникає затишок, зникає радість.

Між іншим, у казці є все, що треба дитячій історії: пригоди, чудернацькі персонажі, ритм, гумор і – головне – мораль. Але вона не подається зверху вниз, а відкривається поступово. І саме тому запам’ятовується надовго.