Реферат про Чарлза Дікенса
Чесно кажучи, рідко коли життя письменника нагадує такий самий роман, як його твори. Але біографія Чарлза Дікенса – це історія, у якій все змішалося: бідність, натхнення, праця, слава і навіть скандали.
Дитинство, що закарбувалося в пам’яті
А знаєте що? Майбутній класик народився у 1812 році в Лендпорті. Його родина часто бідувала. Батька, Джона Дікенса, посадили у боргову в’язницю. Хлопець тоді працював на фабриці вакси, наклеюючи етикетки за копійки. Уявіть лише, як це закарбувалося в його душі. У романі “Девід Копперфільд” він прямо каже:
“Ніхто не наставив мене, ніхто не втішив, ніхто не подав руки, коли я був дитиною серед дорослих турбот”.
Це не перебільшення. Він і справді ріс у бідності, яка потім стала головною темою його прози.
Перші спроби пера та слава журналіста
Щоб вижити, Дікенс вивчив скоропис. Він працював репортером, описуючи судові справи. І в цих текстах уже був той пильний погляд, який пізніше прославив його романи. До речі, персонажі типу містера Талкіна Горджа у “Холодному домі” – це майже копії бюрократів, яких він бачив на власні очі.
Першою великою перемогою стали “Записки Піквікського клубу”. Тоді люди буквально шикувалися в черги за наступним випуском. Ось вам приклад дотепного стилю:
“Я завжди вважав, що доброта – це найкраща риса джентльмена, навіть якщо він має лишень одну жилетку”.
Така іронія і теплота зробили його популярним серед читачів усіх вікових груп.
Великий перелік його романів
Давайте я проясню – Дікенс написав чимало творів, що й сьогодні не втратили актуальності. Уявіть, що в його книгах майже завжди можна знайти гострі соціальні проблеми:
- “Олівер Твіст” – про дитячу працю й жорстокість.
- “Ніколас Нікльбі” – про кривду сиріт у школах.
- “Крамниця старожитностей” – про старість і втрати.
- “Різдвяна пісня” – про спокуту і шанс змінитись.
- “Девід Копперфільд” – автобіографічний твір про дорослішання.
Мало хто знає, але Дікенс любив театр. Він грав у постановках і навіть писав п’єси. Це пояснює, чому його діалоги звучать живо, мов справжні розмови.
Герої, що стали символами
Це може вас здивувати, але багато його персонажів стали нарицательними. Ебенезер Скрудж із “Різдвяної пісні” – символ скупості. А містер Мікобер із “Девіда Копперфільда” – вічний оптиміст, що сподівається на “щасливий випадок”.
“Ніщо так не допомагає зневірі, як чашка чаю і впевненість, що завтра буде краще” – зізнається Мікобер. І знаєте, у цій фразі вся його філософія.
Дікенс умів робити персонажів багатогранними. Згадайте, наприклад, містера Джаггерса з “Великих сподівань”. Він здається суворим, але часом виявляє співчуття.
Мандрівки і громадська діяльність
Хочете дізнатись щось цікаве? Дікенс двічі їздив до Америки. Він виступав із лекціями, засуджував рабство й боровся за авторські права. У “Американських очерках” він писав:
“Я бачив ринок людей – і це був найбрудніший ринок на землі”.
Його тексти запалювали серця й викликали суперечки. А ще він був редактором двох журналів: “Хаузголд Верлд” і “Ол те є раунд”.
Творчі принципи й стиль
Чи не здається вам дивним, що його мова така яскрава? Дікенс любив гротеск, сарказм і гумор. Ось що цікаво: він вигадував імена персонажам так, щоб вони одразу “говорили” про їхню суть. Наприклад, Мердстоун (murder – stone) символізує холод і жорстокість.
Його твори часто поєднують реалістичні спостереження та перебільшені емоції. Але саме це робить їх такими живими.
“Життя надто коротке, аби бути дріб’язковим” – писав Дікенс, і в цих словах його творча програма.
Останні роки і спадок
Уявіть тільки: у 1865 він потрапив у страшну аварію під час поїздки потягом. Відтоді його здоров’я похитнулося. Та він усе одно працював до останнього подиху, дописуючи “Таємницю Едвіна Друда”.
Його поховали у Вестмінстерському абатстві, хоча він мріяв про Рочестерський собор. На могилі залишили напис:
“Він співчував бідним і знедоленим”.
Що б хотілось сказати: спадок Дікенса – це нагадування, що література може змінювати серця й думки.
Висновок
Чи вам відомо, що кожен його роман – це ключ до розуміння епохи? Може, варто відкрити хоч один і знайти там себе?
