Головні герої оповідання «Жага до життя» Лондон

Це коротке, але сповнене смислів оповідання Джека Лондона створює особливе напруження. Бо тут немає сотні персонажів і строкатих історій – є двоє чоловіків, дві долі, два підходи до життя. І, чесно кажучи, їхня поведінка розкриває людську натуру краще за багатотомні романи.

Подорожній – той, що не скорився

Почнімо з головного героя, якому Лондон навіть не дав імені. Ви тільки вдумайтесь: уявити людину без імені, щоб вона стала символом усіх, хто бореться. Цей чоловік – звичайний золотошукач. Але коли настає мить вибору – здатися чи жити – він перетворюється на образ незламності.

Зверніть увагу, що автор показує його не як безстрашного супергероя. Навпаки, він стомлений, знесилений, голодний і зневірений. Але водночас він продовжує боротися. Пам’ятаєте цей епізод?

“Він ненаситно жував і смоктав розтовчені кістки оленяти, що їх забрав з собою”

А що, якщо я скажу, що ця сцена важливіша за будь-які пафосні промови про мужність? Бо тут – жива правда. Людина на межі не думає про високі ідеали. Вона просто хоче вижити.

Чоловік підраховує сірники, ховає їх у різні кишені, бо знає: остання іскра може врятувати. Він їсть рибу сирою. Він полює на куріпок. І, зрештою, він перемагає навіть вовка, що переслідує його до самого кінця.

“Він ковтав кров, насилу долаючи огиду”

Це звучить дико, так. Але в цій дикості – велич людини.

Біл – той, хто втік

А тепер про Біла. Тут усе набагато простіше і, водночас, складніше. Бо цей герой – антипод. Він не витримав. Він вирішив урятувати власну шкуру, залишивши товариша напризволяще.

“Біл так і не оглянувся. Чоловік, що стояв серед потоку, вдивлявся йому вслід”

Знаєте, у цій фразі більше болю, ніж у всьому сюжеті. Бо фізичний холод – то одне. А холод людської байдужості – це вже зовсім інше.

Біл символізує зраду. Його вчинок нагадує: не всі здатні триматися до кінця. Хтось здається швидше. І цей хтось іноді буває тим, кому ти довіряєш.

До речі, є цікаве спостереження. Біл теж загинув – його з’їли вовки. І Лондон ніби показує, що втеча не гарантує порятунку. Можна залишити друга і все одно програти.

Хворий вовк – тінь, що чатує

А тепер подивимось на ще одного героя – хворого вовка. Так, це не людина. Але як символ – він неймовірно важливий. Уявіть собі картину: двоє виснажених істот повзуть назустріч одне одному. Один чекає, коли інший зомліє.

“Хвора людина повзла, хворий вовк шкутильгав за нею…”

Цей вовк – втілення смерті. Він не квапиться. Він точно знає: людина ось-ось упаде. Але головний герой щоразу підводиться. Бо життя – впертіше за смерть.

До речі, тут можна провести паралель із повістю Гоголя “Тарас Бульба”. Пам’ятаєте, як Андрій зрадив свого батька і товаришів? У Лондона Біл – той самий Андрій, що не витримав випробування.

Як вони змінюються

Подорожній проходить колосальну внутрішню еволюцію:

• Спершу він сподівається на підтримку.
• Потім розуміє, що самотній.
• Далі починає діяти інстинктивно, як звір.
• І все одно не втрачає людського обличчя.

“Можливо, це було справжнє безумство, але і в пазурах смерті він кидав їй виклик”

А Біл не змінюється. Він приймає легке рішення – піти. І саме тому гине.

Хм… дайте мені подумати про це. Може, справжня сила – не в м’язах, а у здатності не відступати, коли страшно?

Найяскравіші риси героїв

Щоб краще закарбувати їх у пам’яті, ось короткий список характеристик.

Подорожній:

• Впертість
• Терпіння
• Сміливість
• Любов до життя

Біл:

• Байдужість
• Страх
• Зрада
• Егоїзм

Хворий вовк:

• Очікування
• Невідворотність
• Хиткість життя і смерті

Ще кілька цитат, що скажуть більше, ніж аналіз

• “Голод давався взнаки… голод гнав його вперед”
• “Він ковтав кров, насилу долаючи огиду”
• “Він уже почав рвати своє останнє укривало, щоб замотувати ноги”
• “Його коліна стали суцільною раною”
• “Цілу ніч йому снилися обіди, бенкети та столи, заставлені найрізноманітнішими стравами”
• “Ведмідь одступив убік, погрозливо рикаючи”
• “Вчені сказали, що це минеться; воно й справді минулося…”

Цікаво, що навіть після порятунку головний герой боявся голоду, ховав сухарі під матрацем. Бо пам’ять про смертельну небезпеку лишається назавжди.

Що б хотілось сказати наостанок

Герої “Жаги до життя” – не лише персонажі. Це дзеркало, у якому кожен може побачити себе. І, можливо, замислитися: а що б я зробив, якби залишився наодинці зі снігом, голодом і страхом?