Реферат про Володимира Короленка
Володимир Короленко – автор, чиї твори досі звучать, як щирі зізнання. Хтось називає його совістю епохи. А хтось просто людиною, яка вміла співчувати по-справжньому. Цей реферат покаже, чому його ім’я варте поваги.
Дитинство і перші кроки
Народився Короленко 27 липня 1853 року в Житомирі. Батько, Галактіон Опанасович, працював суддею і був суворим. А от мати, Евеліна Йосипівна, подарувала йому ніжність і перші слова польською мовою.
Дивись, яка штука: дитинство його минуло між двома культурами – українською і польською. Це зробило його особливим. Змалечку він тягнувся до книжок. Уявіть тільки, як хлопець, читаючи Тургенєва чи Некрасова, відчував, що його серце б’ється в унісон із героями.
Освіта та заслання
Чи вам відомо, що Короленко кілька разів кидав навчання не через лінощі, а через злидні? Він учився у Петербурзі, потім у Москві. Але фінансові труднощі змусили його шукати роботу коректора й репетитора.
А що, якщо я скажу, що він був висланий за революційні ідеї? Спочатку до Кронштадта, а потім аж у холодну Якутію. Там він не зламався. Навпаки – почав писати оповідання, які тепер читають у школах.
У творі “Без язика” він на прикладі емігранта показав, як страшно втратити зв’язок із рідною землею:
“Йому здавалося, що в чужому краї він став ніби без язика – не міг висловити навіть думку.”
Чесно кажучи, ці рядки пробирають до мурах.
Літературні здобутки
Короленко створив десятки творів, але кілька з них особливі.
У “Сліпому музиканті” він розповів про Петра – хлопця, що не бачив світла. І все ж шукав його у музиці. Замисліться над цим уривком:
“Він довго шукав у темряві, поки не зрозумів, що світло народжується всередині.”
Це про кожного з нас. Бо часом ми теж “сліпі”, поки не навчимося бачити серцем.
А ще був твір “Діти підземелля”. Це історія про двох сиріт, які знайшли у темному підвалі свою крихітну домівку. Ось що я знайшов у їхніх словах:
“Ми тут удвох… І нам не страшно, бо разом.”
Так просто. І так щемко.
Між іншим, ці історії справили велике враження на Антона Чехова. Він називав Короленка майстром душевної правди.
Громадянська позиція
Хочу поділитися: Короленко не мовчав, коли бачив кривду. Він боровся з владною сваволею, писав гнівні статті про судові переслідування простих селян і голод.
У 1905 році його полемічні тексти стали справжньою подією. Ось що він казав у “Мултанській справі”:
“Не можна мовчати, коли людське життя ставлять на терези брехні.”
Він ризикував свободою, але не відступав.
Ще цікавий момент: Короленко виступав проти переслідування української мови. Це була рідкість серед його сучасників.
Життя у Полтаві
Останні роки письменник провів у Полтаві. Там він створював автобіографічну книгу “Історія мого сучасника”. Зверніть увагу, як ніжно він пише про рідні місця:
“Полтава зустріла мене тихим світлом, що проникало навіть у найглибші зморшки душі.”
Він працював над книгою до останніх днів. Помер у 1921 році, не закінчивши четвертого тому.
Цікаві факти
Для довідки – ось кілька деталей, що роблять його постать ще більш живою:
- Він відмовився від звання академіка на знак протесту.
- У засланні записував якутські пісні й казки.
- Його твори перекладені багатьма мовами.
- Підтримував євреїв у справі Бейліса, коли їх несправедливо звинуватили.
Ось чому це важливо: Короленко жив так, щоб не соромитися своїх вчинків.
Основні твори
Тримайте короткий перелік для зручності:
- Сліпий музикант
- Діти підземелля
- Без язика
- Сон Макара
- У поганому товаристві
- Ліс шумить
- Парадокс
У кожному з них він шукав відповідь: як залишитися людиною серед хаосу.
У чому ж справа?
Короленко був письменником, який не боявся сказати правду. Його книги – це уроки про те, що співчуття не виходить із моди.
Поміркуйте: чи вистачило б вам мужності так жити – просто і чесно?
