Переказ (скорочено) повісті «Конрад, або Дитина з бляшанки» Нестлінґер

Уявіть собі: ви спокійно снідаєте, розглядаєте себе в дзеркалі й раптом отримуєте поштою… семирічного хлопчика. Без жодного попередження. Саме так починається неймовірна історія пані Бартолотті.

Хлопчик із консервної бляшанки

Пані Берті Бартолотті – яскрава, трохи дивакувата жінка, що любить замовляти всяку всячину поштою, навіть не завжди пам’ятаючи, що саме. Одного дня їй приносять велику блискучу бляшанку. У ній – хлопчик. Точніше, спочатку щось схоже на зморщеного карлика, якого треба полити спеціальним розчином. І вуаля: перед жінкою – симпатичний, вихований семирічний Конрад.

“Добрий день, люба матусю”, – каже він, щойно оживши.

І все б нічого, але пані Бартолотті не замовляла дитину. Принаймні, не пам’ятає про це.

Ідеальний, аж страшно

Конрад має всі потрібні документи: метрику, щеплення, навіть список правил, як із ним поводитися. Але головне – він поводиться ідеально. Занадто ідеально. Ніколи не бере без дозволу, завжди говорить ввічливо, не їсть солодощів на ніч. Коли мама запропонувала морозиво, він вагався:

“Я не певний, чи можна їсти морозиво на порожній шлунок”.

Це хлопчик, який вивчив шкільну програму за день і пішов одразу у третій клас. Він – зразок, фабричний продукт чемності. Але в реальному світі це не так вже й зручно.

Знайомство зі школою та… знущання

У школі його не зрозуміли. Замість “привіт” – дражнилки. Замість друзів – підніжки. Однокласники вважають його вискочкою, бо він занадто правильно все робить. Особливо дістається від хлопців Антона і Флоріана.

“Бартолотті у болоті!” – кричать вони, поки Конрад намагається не розплакатись.

Його рятує Кіті – дівчинка-сусідка, смілива й жива. Вона бере Конрада під своє крило.

Мама, тато і боротьба за дитину

А тепер уявіть: аптекар пан Егон, який зустрічається з пані Бартолотті двічі на тиждень, раптом вирішує стати татовим. Він платить аліменти, купує портфель, і – так, хоче виховувати Конрада за правилами.

Але Берта має інший підхід. Вона щира, трохи хаотична, але дуже любить хлопця. І хоча сама визнає, що не знає, як правильно бути мамою, вона – справжня.

І тут з’являється нова проблема: приходить лист від виробників Конрада. Помилка. Його мають забрати. Конрад мав потрапити до інших батьків.

Операція “Зіпсувати Конрада”

І ось стається неймовірне: Берта, Кіті та навіть пан Егон (!) вирішують залишити хлопчика. Але як? Легко – зробити з ідеального хлопця такого, що не пройде жодну “перевірку якості”.

Конрада навчають:

• Лаятися
• Писати нерозбірливо
• Співати непристойні пісеньки
• Мастити підлогу кремом
• Їсти цукерки без дозволу

Навіть сам Конрад зізнається:

“Мені було тяжко, але я дуже старався бути нечемним”.

Останній акорд – і перемога

І ось кульмінація: у дім приходять люди з фабрики й справжні “батьки” Конрада. Вони шоковані. Дитина не слухається, обзивається, співає дурниці. Один із фраз:

“Іду вже, бовдури!” – викрикує він, з’їжджаючи по перилах і прямісінько влучаючи комусь у живіт.

Виробники відмовляються від нього. Батьки – теж. Хлопчик залишається з тими, хто його по-справжньому полюбив.

Чим усе закінчилося?

А отут найцікавіше. Конрад питає:

“Маю бути тепер завжди нечемним?”

Пані Бартолотті й пан Егон не знають, що відповісти. Але Кіті каже:

“Ох, Конраде, побачимо, який ти будеш”.

І це – золоте завершення історії. Бо справа не в ідеальності. А в тому, щоб бути собою. І знати, що тебе люблять – навіть тоді, коли ти з шоколадом на щоках і діркою на коліні.

До речі

Це не просто казка. Це історія про те, що означає бути людиною. Про право дитини на помилку. Про любов – недосконалу, але справжню. А ви як гадаєте: краще бути чемним без душі чи живим, зі сміхом, сварками й обіймами?