Головні герої гуморески «Чухраїнці» О. Вишня

Ви тільки вдумайтесь – у цій історії немає жодного імені. Жодного! Але персонажів – повно. І всі вони знайомі до болю. Це і ваш дядько, який ремонтував дах, і колега, що “якось-то воно буде”, і депутат, який “забув”. Усі вони – чухраїнці. І саме вони – головні герої гуморески Остапа Вишні.

Колективний герой: чухраїнець

Почнемо з головного – узагальненого образу чухраїнця. Це не конкретна людина. Це – нація в мініатюрі. Сатира? Так. Але й саморефлексія.

Ось як його описує Вишня:

“Його постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса – все це так і випирає оті п’ять голівних рис його симпатичної вдачі.”

І ці п’ять рис – не вигадані. Вони справжні, живі, знайомі:

• “Якби ж знаття…”
• “Забув.”
• “Спізнивсь.”
• “Якось-то воно буде!”
• “Я так і знав.”

Замисліться, скільки рішень – у житті, в побуті, в політиці – народжуються з цієї логіки. Побудував – упало – “якби ж знаття”. Не встиг – “забув”. І в кінці – “я так і знав!”

Персонаж без імені, але з характером

Чухраїнець – це не просто збірний образ. Це психологічний портрет. У ньому – звичка все відкладати, чекати дива, уникати відповідальності. Він схожий на того чоловіка, що падає з даху й кричить:

“Жінко! Жінко! Соломи! Соломи! Соломи!.. Геп! – Не треба…”

Трагікомічно? Ще й як. Бо ця сцена – не про падіння з даху. Це – про падіння держави, коли вже кричати пізно.

Додаткові герої – як підсвітка

У гуморесці є ще кілька “допоміжних” персонажів. Їх небагато, але кожен – з родзинкою.

1. Жінка чухраїнця

Вона не встигла підстелити солому. Її роль маленька, але значуща. Вона – символ українського народу, який завжди “не встиг”, бо не знав, що буде геп.

2. Чухраїнський поет

Сидить на вербі під час вселенської катастрофи й читає:

Ой, поля, ви, поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс.

І поки він патетично декламує, Атлантида йде під воду. Це гірка іронія – слова замість дій.

3. Атлантидянин

Пропливає мимо й встигає промовити:

“І все по-дурному!”

Одна фраза – і цілий діагноз. Як часто так буває у нас? Багато слів, багато шуму – а результату немає.

4. Індійський мудрець

Йому описують логіку чухраїнця: “якось-то воно буде”, а потім – “я так і знав”, і завершують: “якби ж знаття”. Реакція мудреця:

“Дивне якесь perpetuum mobile.”

Тобто – вічний двигун без змісту. Рухається, але нікуди не їде.

Не менш важливі “речові герої”

Цікаво, що у Вишні навіть предмети – мов персонажі. Зверніть увагу:

• Соняшник. Покірно схиляє голову – як символ “упертої покори”.
  

  “Стоїть перед тобою, як навколюшках… Так, ніби він – ти, а ти – пан.”

• Глечик із книжкою, накритий сметаною. Так, це справжня знахідка археологів у гуморесці. Папір у сметані – іронія про інтелігенцію й культуру, накриту побутом (буквально).
• Голоблі. Не просто сільськогосподарський інструмент, а “лицарська зброя” чухраїнців у полеміці. І чим закінчується така “дискусія”?
  

  “Полемізували-полемізували, аж дивляться – у всіх кров тече…”

Оце вам і культурна суперечка.

Мовна характеристика героя

Фрази чухраїнця – короткі, примітивні, але в них – цілий світ:

“Та! Якось-то вже буде!”
“Я так і знав!”
“Якби ж знаття…”

Усе спрощено. Усе зведено до фатального прийняття: ми такі, і нічого з тим не зробиш.

То хто ж головний герой?

Це – не окрема людина. Це колективний образ. Це кожен, хто чухає потилицю, коли вже пізно.

Це ми, коли:

• відкладаємо важливі справи;
• шукаємо винних замість рішень;
• плутаємо лінощі з філософією.

І гумор тут – це не сміх заради сміху. Це дзеркало.

Закінчення

Головний герой “Чухраїнців” – це ми. І доки ми впізнаємо себе в його фразах, доти твір буде актуальний. Бо справжній герой – той, хто спочатку думає, а вже потім чухає.