Реферат про Марка Твена

Хто такий Марк Твен? Просто письменник? Ні. Це людина, яка на своїй “плоті” перепливла Міссісіпі американської душі – від веселого сміху до гострої іронії, від казок про хлопчаків до маніфестів проти гноблення. Його читають, цитують, навіть сваряться через нього. А тепер – давайте розберемо, чому.

Семюел Клеменс: хлопець з портової глибинки

Майбутній “Марк Твен” народився 1835 року в містечку Флорида, штат Міссурі. Справжнє ім’я – Семюел Ленґгорн Клеменс. У дитинстві він жив у Ганнібалі – місті, яке згодом стане прототипом Сент-Пітерсберга в його книгах. Батько помер рано, тож хлопець пішов працювати – спочатку друкарем, потім репортером. І вже тоді почав писати.

“Коли я був чотирнадцятирічним хлопчиком, мій батько був таким дурним, що я ледве терпів його. Але коли мені виповнилось двадцять один – я дивувався, як багато він навчився за сім років”.

Але цікаво, що його мрія була зовсім не літературна. Він хотів стати капітаном пароплава. І став. Це захоплення річкою Міссісіпі залишило глибокий слід у його творах – і буквально, і метафорично.

Як з’явився Марк Твен?

Фраза “mark twain” означає безпечну глибину для судна. Саме її вигукували лоцмани на річці. І саме її Клеменс узяв як псевдонім – з гумором, із підтекстом, із легкою зневагою до серйозності.

“Псевдонім – це як фіранка. Іноді за нею простіше жити”.

Звучить як анекдот, а насправді – філософія.

Письменник, репортер, мандрівник, дезертир

Цікаво те, що Твен встиг побувати й у солдатах армії Конфедерації (правда, на два тижні), і на срібному руднику в Неваді, і в круїзі навколо Європи. Він навіть побував в Одесі, Севастополі й Лівадії. До речі, писав звідти репортажі.

Його перша книжка – “Простаки за кордоном” – стала хітом. Гумор американця, який дивиться на “стареньку Європу” з іронією, зайшов публіці.

“Я не вважаю, що десь бачив щось, чого б не міг побачити вдома, але я побачив, як це бачать інші. І це теж досвід”.

“Том Соєр” і “Гекльберрі Фінн”: діти, які перевершили дорослих

У 1876 році виходить “Пригоди Тома Соєра”. І тут все – і сміх, і витівки, і перша любов, і поцілунки через паркан, і ідея, як змусити інших фарбувати за себе.

“Робота – це те, що ти змушений робити. Гра – це те, що ти хочеш робити. Якщо змусиш когось грати у твою роботу – він подякує тобі”.

Але справжній шедевр – це “Пригоди Гекльберрі Фінна”. Тут Твен уже не тільки сміється, а й задає питання. Серйозні. Моральні. Болісні.

“Я думаю, якби я сказав це, то був би зрадником. А якщо не скажу – буду в пеклі. Але хай краще пекло, ніж зрадити Джима”.

Гек обирає друга, а не закон. І ось тут Твен стає не просто автором – а голосом.

Успішний, але розорений

Хто б міг подумати – Твен заснував власне видавництво, видав там “Гекльберрі Фінна”, а потім – збанкрутував. Витрати, криза, погані інвестиції. Знайомо?

“Віддаю перевагу банкрутству, ніж жити без свободи слова. Але і банкрутство – теж не найприємніше”.

Щоб виплатити борги, він їздив з лекціями по всьому світу.

Твори для дорослих: гострі й небезпечні

У пізні роки Твен пише тексти, які багато хто волів би не читати. “Монолог короля”, “Людина, що ходить у пітьмі”, “Таємничий незнайомець”, “Листи з Землі” – це вже не гумор, а блискуча, але болісна діагностика людства.

“Релігія – це страх, замаскований під віру”
“Бог створив людину за своїм образом. А потім людина відповіла йому тим самим”

Чесно? Це не те, що вивчають у школі. Але саме тут – справжній Твен. Без фільтрів.

Що варто прочитати?

Ось невеликий список для старту:

• “Пригоди Тома Соєра” – весело, живо, ностальгічно.
• “Пригоди Гекльберрі Фінна” – серйозно, глибоко, важливо.
• “Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура” – фантастика з соціальним нервом.
• “Принц і жебрак” – історія про справедливість.
• “Життя на Міссісіпі” – роман і репортаж в одному флаконі.

Твена не обійдеш

Це не просто автор. Це тест на чесність. Якщо смієшся – подумай, з чого. Якщо болить – подумай, чому. І якщо погоджуєшся – то вже не просто читаєш, а живеш у його ритмі.

“Краще тримати рот закритим і здаватися дурнем, ніж відкрити його і розвіяти всі сумніви” – якось сказав він.

А тепер скажіть: хіба це не актуально?

Наостанок – прямо в точку

Марк Твен – це дзеркало, в яке ми заглядаємо і сміємося… а потім розуміємо, що то не сміх, а нервове тремтіння. І саме тому його не забудеш. Не проминеш. І не перечитаєш байдуже.