Другорядні персонажі повісті-казки «Аліса у Дивокраї» Керрол

У “Дивокраї” майже ніхто не з’являється випадково. Навіть ті герої, які промайнули на кілька сторінок – залишають по собі слід. То ж хто вони – ці другорядні дивакуваті персонажі, що змушують усміхатись, знизувати плечима або кивати з розумінням? Давайте я проясню.

Дурник та Недорік – майстри хаотичного діалогу

Знаєте, ці двоє – мов дві краплі абсурду в чашці логіки. Їхня поява нагадує карикатуру на суперечки без сенсу. Вони постійно перебивають одне одного, змагаються за право розповісти історію і при цьому не можуть зійтись ні в чому.

“Я перший розповідатиму історію!” – “Нічого подібного, я почав!” – “Ти почав, бо я мовчав – це нечестно!”

Це не просто сценка для розваги. У цій парі вгадується знайомий образ – коли двоє сперечаються заради самої суперечки, забуваючи, чого вона стосувалась. Типово? Ще й як. Уявіть – це наче сварка в маршрутці: ніхто не правий, але всі гучні.

Король Сердець – тінь Королеви

Цей персонаж постійно перебуває в тіні своєї деспотичної дружини. Його роль здається незначною, але він не такий простий. Саме він часто “пом’якшує” накази Королеви. Коли вона кричить “Зітнути голову!”, Король тихо шепоче:

“Можливо, ще зарано. Треба провести слідство…”

Король – це типова фігура пасивної влади. Він має титул, але не вплив. Він – мов чиновник, що боїться начальства, але часом рятує ситуацію кулуарними рішеннями. Ось вам приклад: під час суду над Валетом Король намагається поводитись як справжній суддя, хоча процес – цілковите безглуздя.

Валет Сердець – жертва системи

Як на мене, Валет – один із найіронічніших персонажів. Його судять за крадіжку пирогів. Але доказів – нуль. Обвинувачення – абсурд. І весь процес – це комедія помилок. Він стоїть, мовчить, а над ним читають нісенітниці на кшталт:

“Візьмемо першу строфу – вона дуже важлива!”

Чесно кажучи, Валет – це символ людини, яку система перетворила на винного ще до початку суду. І такі ситуації – ой, як не рідкість навіть за межами Дивокраю.

Пташка-Додо – тонкий натяк на самого Керрола

Мало хто знає, але Додо – це автоіронічна версія самого автора. Через заїкання Керрол не міг вимовити “Dodgson” (його справжнє прізвище) і часто казав “Do-do-Dodgson”. Звідси – Додо.

А роль у творі? Він веде так званий “перегони-всепереможення”, де всі біжать без маршруту, і всі виграють. Звучить безглуздо? Так, але саме це – сатирична пародія на псевдодемократію, де кожен ніби переможець, а сенсу – нуль.

“Ми всі виграли!” – “А де ж призи?” – “Аліса має роздати всім…”

Додо наче змушує замислитись: чи не буває так, що правила вигадуються на ходу, і все – лише видимість справедливості?

Миша – перша подруга в новому світі

Аліса зустрічає Мишу одразу після падіння в Дивокрай. І тут усе починається з непорозуміння:

“Я ледь не втопила тебе в моїх сльозах!” – каже Аліса, – “Але ти – така мила…”

Але, між іншим, Аліса ображає Мишу, вживаючи слово “кішка”. Це типова дитяча неуважність до контексту. Миша ж – розумна, ввічлива, трохи старомодна. Вона показує: навіть у Дивокраї є ті, хто дотримується “правильних манер”.

Пташка-Папуга, Качка та Орленя – галасливе зграйко-шоу

Ця трійця з’являється під час сцени з висиханням після дощу. Вони влаштовують обговорення про найкращий спосіб висохнути. Але розмова перетворюється на те, що в реальному житті називається “болтологією”. Один тягне в один бік, другий – у другий, а третій узагалі згадує історії з дитинства.

“А я знаю спосіб – це читання дуже сухого тексту!” – вигукує Орленя.

Їхня роль – показати, як легко загубити суть, коли кожен говорить “для себе”. Вони – сатирична алюзія на збори, де всі розмовляють, але ніхто нічого не вирішує.

Чотири, П’ять і Сім – садові невдахи

Ось ці троє – садівники, які посадили не ті квіти. Троянди мали бути червоні, а вони посадили білі. І тепер фарбують їх червоною фарбою – аби Королева не дізналась.

“Якщо вона побачить, що троянди білі – нам кінець!”

Знаєте, ці герої – класика тих, хто намагається “загладити” помилку, а не вирішити її. Це образ показухи заради виживання. Можна й алегорію побачити: краще пофарбувати троянди, ніж визнати помилку.

Отже, що маємо?

Ось невеликий список другорядних персонажів, які не просто статисти, а живі деталі мозаїки:

• Дурник та Недорік – безглузді діалоги без змісту.
• Король Сердець – влада без сили.
• Валет – обвинувачений без вини.
• Додо – пародія на псевдо-системи.
• Миша – тиха мудрість і традиції.
• Папуга, Качка та Орленя – балачки заради балачок.
• Садівники – майстри імітації.

Коротко кажучи

Другорядні герої – не тло. Вони як спеції: без них страва була б прісною. Кожен – це жарт, критика або дзеркало. І, між іншим, без них Дивокрай був би не таким дивним. А хіба це не головне в “Алісі”?