План повісті-казки «Аліса у Дивокраї» Керрол
Хочете розкласти цю химерну історію по поличках? Спробуємо. І хоча “Аліса у Дивокраї” не любить чітких рамок і прямолінійності, ми все ж таки побудуємо логічний, покроковий ланцюжок подій. Бо, чесно кажучи, за всією цією казковою метушнею – дуже чітка структура. Химерна, але цілісна.
Початок пригоди
- Нудьга на березі річки. Аліса сидить із сестрою. Нічого не відбувається. І раптом – Білий Кролик із годинником.“Ой лишенько, ой лишенько! Я страшенно спізнююсь!”
- Падіння в кролячу нору. Вона кидається за Кроликом – і падає у глибоку шахту. Падіння триває довго, а думки – ще довше.
- Кімната з багатьма дверима. Аліса опиняється в залі, де двері закриті, а ключ – на столі. Але вона то занадто велика, то надто мала.“Випий мене”, – говорила пляшечка. А тістачко – “З’їж мене”. І вона підкорилася.
Знайомство з мешканцями Дивокраю
- Озеро сліз та перші знайомі. Після одного з перетворень Аліса плаває в озері власних сліз. Тут – перша компанія: Миша, Додо, Качур, Орля та інші.
- Гра в Гасай-Коло. Усіх сушить, тому вони вигадують біг навколо, без фінішу. Абсурд, але кумедно.
- Білий Кролик та його рукавички. Кролик бере Алісу за служницю. Вона знову змінюється в розмірах – і трощить його будиночок.
- Гусінь із кальяном. Аліса знайомиться з філософською, трохи зверхньою Гусінню. Від неї дізнається про чарівний гриб:
“Одним боком виростеш, другим – поменшаєш.”
- Зустріч із Герцогинею та Куховаркою. Перець літає в повітрі, дитина кричить, а потім виявляється поросям. Герцогиня чеше філософську маячню.
- Чеширський Кіт. Усміхнений, зникаючий, дивний – він вказує шлях до Шаленого Капелюшника.
“У нас усі не всі вдома. Я не при своєму розумі. А ти?”
Абсурд у найчистішому вигляді
- Божевільне чаювання. Заяць, Капелюшник і Сонько застрягли в шостій годині. І чай п’ють без упину, пересуваючись по столу.
“Якби ти знала час так, як я, ти б не казала “вбити час”. Час – жива істота!”
- Ворітця в сад. Нарешті Аліса знаходить шлях до саду – і потрапляє у володіння Королеви.
Двір Королеви Сердець
- Солдати-карти фарбують троянди. Білі троянди – не те, що треба. Їх фарбують у червоний, бо інакше – гнів Королеви.
- Гра в крокет. Фламінго – ключки, їжаки – м’ячі, ворота – солдати. Все рухається, все непередбачувано. І над усім – фраза:
“Зітнути йому голову!”
- Знову Герцогиня, тепер – добра. Аліса спілкується з нею про моралі. У кожному слові – повчання. Дивно, але Герцогиня змінилась.
- Грифон і Черепаха Квазі. Сумна істота, яка колись була справжньою Черепахою. Вони розповідають про школу і танець Лобстерів.
“Танцюєш – назад, потім уліво, уліво, уліво, тоді знову назад.”
Суд і пробудження
- Суд над Валетом. Його звинувачують у крадіжці пиріжків. Свідки безглузді, докази – ще гірші. Капелюшник, Герцогиня, Квазі – ніхто не каже по суті.
- Аліса виростає і обурюєтьсяю Вона вже не боїться Королеви. Відкрито протестує:
“Нісенітниця! Хто вас боїться? Ви – лише колода карт!”
- Пробудження. Карти злітають у повітря – і вона прокидається. На колінах – голова сестри. А всі пригоди… лишились у сні.
Точка, але не кінець
Ось так, пункт за пунктом, можна пройти шлях Аліси. Але тут є фішка – навіть читаючи план, ти все одно відчуваєш себе десь “у Дивокраї”. Бо логіка Керрола працює на рівні парадоксу, де кожен пункт – це ще й загадка, ще й жарт.
Хочете ще один доказ? Прочитайте будь-яку з наведених цитат. Вони не просто ілюстрації – це віконця у світ, де “бути собою” – це змінюватись. І постійно запитувати:
“Хто ж я така? – казала вона. – Оце й треба з’ясувати.”
