Головні герої роману «Артеміс Фаул» Колфер

Усе крутиться навколо дванадцятирічного генія, який вирішив пограбувати магічний світ. Але не він один рухає сюжет. У романі “Артеміс Фаул” Колфера персонажі – не просто імена на сторінках. Вони – як різнокольорові фішки в хитро задуманій грі. І кожен грає не за правилами.

Артеміс Фаул ІІ – дитина, яка грає по-дорослому

Це не просто головний герой. Це – феномен. Артеміс виглядає як звичайний хлопчик. Але за фасадом – мозок шахіста, серце авантюриста й поведінка справжнього злочинного стратегічного директора.

“Він був на три кроки попереду – завжди. І навіть коли програвав, вигравав щось більше”

І тут виникає запитання: чи можна довіряти тому, хто бере в полон чарівну істоту задля золота? Іронічно, але так – бо Артеміс, попри свої витівки, не бездушний. Він піклується про матір, оберігає охоронця, жертвує собою заради інших. Глибина в ньому – як у крижаного озера: зовні спокій, усередині буря.

Лаккей – не просто охоронець

Лаккей (у деяких перекладах Батлер) – це не тіло, це ціла броньована стіна. Він завжди поруч, завжди мовчазний – і завжди готовий вбити троля, якщо той торкнеться Артеміса. Але він не просто машина – він має честь. У його серці є місце для турботи, жарту і навіть самопожертви.

“Охоронець Артеміс, одягнувши середньовічні обладунки, середньовічною булавою вбиває монстра…”

Уявіть собі, як це – виходити проти троля з булавою, наче з прадавньої легенди. Але він зробив це – бо знав, кого захищає.

Холлі Куць – фея, яка не грає роль жертви

Холлі – не типова ельфійка. Вона – офіцер ЛЕППРКОНу, першопрохідниця серед жінок у підземній поліції. Вона не просить допомоги – вона дає її. Навіть коли потрапляє в полон, вона бореться, тікає, зцілює ворогів.

“Холлі Куць виліковує Лаккея… бо троль уб’є і її. Але іще тому, що вона не дозволяє помирати, навіть ворогам”

У цьому й фішка Холлі – вона змінює хід гри, не ламаючи правил. Вона – суміш гідності, гумору і непохитності.

Джуліус Корч – буркотливий, але справжній

Якщо Холлі – серце ЛЕППРКОНу, то Джуліус Корч – його сигаретно-запашна душа. Грубий, саркастичний, запальний – але вірний своїм. Він може зняти себе з посади, якщо це допоможе підлеглій, а потім знову повернути все під контроль.

“Джуліус Корч здійснює обмін заручниці на золото. Але не вірить Фаулу ні на грам”

Корч – наче той старий дядько, що вічно бурчить, але завжди приходить на допомогу, коли треба. Його поважають не за посаду, а за вчинки.

Мульч Копач – гном, що крав і серця

Це персонаж-комік-рятівник. Гном-клептоман, що знає всі підземні ходи й не боїться їх використовувати. Може здатися, що він лише для комічної розрядки – але ні. Він генерує хаос, із якого часто починається розв’язка.

“Гном біжить, інсценувавши свою смерть… Але відволікає увагу, і саме це рятує Холлі”

Хоч він і злочинець, він – той, кого запам’ятовують. Бо він вільний. І, як не дивно, справедливий.

Другорядні, але не менш колоритні

І тут варто згадати ще кілька постатей:

• Ангеліна Фаул – мати Артеміса, яка втратила розум після зникнення чоловіка. Її постійна присутність у тіні – мотиватор для сина.
• Джульєтта – сестра Лаккея. Її захоплення реслінгом додає дивної, але кумедної реалістичності.
• Жеребкінс (О’Гир) – технік-кентавр, який розв’язує будь-яку задачу без виходу з лабораторії.

“Жеребкінс розуміє, що Артеміс якимось чином покинув тимчасове поле…”

Усі ці персонажі разом створюють ефектний ансамбль – як добре зіграний оркестр. Без кожного з них роман не був би цілісним.

Персонажі, які несуть зміни

І от що цікаво: кожен герой не стоїть на місці. Артеміс вчиться довіряти. Холлі – вибачати. Корч – ризикувати. А Лаккей – вірити в неможливе. Персонажі не просто діють – вони ростуть, змінюються, відкривають у собі нові шари.

“Фаул, що починав як злочинець, завершує історію як хтось… трохи людяніший”

І хіба це не головне?

На завершення

“Артеміс Фаул” – не лише про хитрощі, магію і злочини. Це про людей (і не тільки), які намагаються зробити правильний вибір – навіть коли всі карти проти них. Саме персонажі тримають цю історію. Саме вони перетворюють її з пригоди на щось глибше. І саме через них хочеться дочитати – і повернутись.