Головні твори Сью Таунсенд

Сью Таунсенд – це не просто авторка, це голос британського сарказму і водночас людяної простоти. У її текстах – підліткові прищі й урядові кризи, зламані мрії й надії, які тримають на плаву. І що цікаво – усе це подано так легко, що навіть найсерйозніші теми читаються, як вечірній щоденник біля каміна.

Цикл про Адріана Моула: герой, що виріс разом із читачем

Чи вам знайоме ім’я Адріан Моул? Якщо ні – саме час познайомитись. А якщо так – згадайте, як він писав:

“Мені тринадцять і три чверті. І я – інтелектуал. Принаймні, я так думаю.”

Перша книжка – The Secret Diary of Adrian Mole, Aged 13¾ – стала справжнім хітом. Але це лише початок. Далі були продовження, кожне – з новим періодом життя, новими прикростями та спробами вижити у “дорослому” світі.

Невеличкий список, для зручності:

• The Secret Diary of Adrian Mole, Aged 13¾ (1982)
• The Growing Pains of Adrian Mole (1984)
• The True Confessions of Adrian Albert Mole (1989)
• Adrian Mole: The Wilderness Years (1993)
• Adrian Mole: The Cappuccino Years (1999)
• Adrian Mole and the Weapons of Mass Destruction (2004)
• Adrian Mole: The Prostrate Years (2009)

І знаєте що? Кожен том – це дзеркало свого часу. Ось вам приклад:

“Якщо я ще раз почую слово “капучіно”, то вдарю когось ложкою. Хочу нормального чаю, як мій дід.”

Моул дорослішає, але не змінюється – усе та ж іронія, невпевненість, мрії. І все це – крізь призму британських політичних буревіїв, сімейних драм і особистих трагедій.

“Ми з королевою” – монархія на мінімалках

А от тепер увага: що буде, якщо британську королеву виселити в соціальне житло? Саме це трапляється у романі The Queen and I (1992). Таунсенд дозволяє собі іронізувати над найсвятішим – монархією. І знаєте що? Це працює.

Королева в халаті, принц Чарльз у черзі за допомогою – ось що таке “народна сатира”. Один із найяскравіших моментів:

“Я не знаю, як влаштовані ці пральні автомати, але мені здається, що потрібна двадцять п’ята пені. А в мене тільки двадцять чотири.”

Це – не просто смішно. Це тонко, бо Таунсенд не висміює людей. Вона сміється разом із ними.

“Номер 10” – про політику без нудьги

Number Ten – ще одна книжка, яка заслуговує на згадку. Це історія про британського прем’єра, який тікає з Даунінґ-стріт, щоб… познайомитися зі звичайними людьми. Так, звучить як мрія виборця. І Таунсенд цю мрію втілює.

Що цікаво – вона тут знову не дає прямих відповідей. Просто показує абсурд і дозволяє нам зробити висновки. Усе – як у житті. І як у цьому уривку:

“Я думав, що в народу лише два запити – знизити податки й закрити кордони. А виявляється, вони хочуть, щоб їх вислухали.”

Цікаво, правда ж?

Теми, які не можна не згадати

Окрім саги про Моула та монархів, у Таунсенд є ще декілька творів, про які не можна мовчати:

• Rebuilding Coventry – історія жінки, що втікає після злочину. Абсурд і щирість тут на кожній сторінці.
• Ghost Children – можливо, найсерйозніший роман Таунсенд. Про травми, втрати і мовчання.
• Queen Camilla – продовження “королівської теми”, ще більше сатири, ще більше натяків.

Але що б вона не писала – у центрі завжди людина. Зі своїми помилками, надіями, болями і сміхом.

Чому її твори досі читають?

А ось що цікаво: її книги старіють… але не старіють. Бо гумор не має строку придатності. Таунсенд ніколи не намагалася бути “вічною класикою”. Вона просто чесно дивилась на життя. І дозволяла собі – і нам – сміятись, коли сльози вже на підході.

“Я спитав у тата, що таке “рецесія”. Він сказав: “Це коли ми їмо суп із двома картоплинами замість трьох.””

Це і є Таунсенд – сміх крізь печаль. Прямо, щиро і по-людськи.

Висновок

Сью Таунсенд писала про те, що бачила навколо. Вона не прикрашала – і тому ми їй вірили. А ще – сміялися. Бо її головні твори – це не просто книжки. Це місця, куди хочеться повертатися, як додому. І, як на мене, це найкраща ознака хорошої літератури.