Риси романтизму у романі «Червоне і чорне» Стендаль

Хто б міг подумати, що в романі про кар’єру і честолюбство заховався цілий світ пристрастей, високих почуттів і бунту? Але так і є. “Червоне і чорне” Стендаля – це не лише реалізм у чистому вигляді, це ще й романтизм, притому доволі вишуканий.

Уявіть собі: Жюльєн Сорель мріє не просто про славу, а про славу в дусі Наполеона! Що це, як не голос романтичної душі?

Герой-бунтар як втілення романтизму

Почнімо з Жюльєна Сореля. Здавалося б, він прагматик – хоче зробити кар’єру, піднятись соціально. Але що ховається за цим прагненням? Глибоке внутрішнє незадоволення реальністю, мрії про велич, про подвиг, про сенс життя. Це класика романтизму. Його внутрішній світ – наче вулкан: зовні спокій, а всередині кипить лава.

“Я не народився для того, щоб рубати дрова, а тим більше догоджати священикам!” – вигукує він сам собі, з огидою думаючи про батьківський дім.

В цьому – бунт не лише проти сім’ї, а й проти усього провінційного устрою, дріб’язковості, одноманітності. Жюльєн хоче вирватися з нудної дійсності – і це романтизм у найчистішій формі.

Цікаво, що його натхненням є Наполеон – ідеал героїчного, сильного, виняткового. Він зберігає його портрет під матрацом, як реліквію, “мов святу ікону”, що для провінційного хлопця, який мав би мріяти про безпечну роботу, виглядає як мінімум дивно. Але для романтичної свідомості – цілком логічно.

Почуття понад усе

У романтиків не може бути просто любові – лише велике кохання. І в Жюльєна воно таке. Справжнє, болісне, виснажливе. Його зв’язок із пані де Реналь – це не просто історія зваблення, як дехто може подумати. Це – зустріч двох самотностей, двох душ, які шукають тепла. Пані де Реналь щиро закохується, а Жюльєн – балансує між гордістю і ніжністю.

От вам приклад:

“Вона віддала йому руку – і він відчув, як у нього запаморочилась голова. Цей дотик був для нього важливіший за всі церемонії світу”.

Романтично? Ще й як.

А його зв’язок з Матильдою де Ла-Моль – це взагалі пристрасна драма, з елементами гри, боротьби й майже шекспірівського божевілля. Їхнє кохання – як холодний вогонь: парадокс, але працює. Матильда бачить у ньому героя, ніби лицаря з середньовічних хронік – і це ще одна відсилання до романтизму, який так любив героїв минулого.

“Вона кохала в ньому злочинця, людину, що пішла проти правил, проти устоїв… Вона кохала його саме за це”.

От вам і любов не до людини, а до ідеї – типово романтична тема.

Природа як дзеркало душі

А тепер цікаво: як часто в романі з’являються описи природи? І що вони означають? У романтиків природа завжди грає роль – вона відображає душевний стан, емоції, переживання. І Стендаль, хоч і “реаліст”, користується цим прийомом не гірше за Вальтера Скотта.

Коли Жюльєн переживає внутрішні конфлікти, на фоні – буря, грім, дощ. Коли він щасливий – світла, тепла погода. Це не випадково. Це – символіка, це – романтична традиція. Наприклад:

“Його серце билося з такою силою, що він, здавалося, чув його у гуркоті грому над головою”.

Звучить красиво, правда?

Образ смерті як підсумок романтичної долі

І ще одне. Романтичний герой рідко доживає до спокійної старості. Зазвичай він гине – або фізично, або духовно. І Жюльєн не став винятком. Його смерть – не просто кара, це акт остаточного виклику. Він не просить прощення, не плаче, не кається. Він гине з гордо піднятою головою. Навіть більше – він приймає свою долю як логічне завершення своєї боротьби.

“Я не шкодую, я був тим, ким хотів бути – не більше, але й не менше”.

Ось вам і трагізм, і велич – романтизм у чистому вигляді.

Де ще схований романтизм?

Щоб остаточно переконатися, що Стендаль добре знав романтичну традицію, зауважте:

• ідеалізація минулого (Наполеон, лицарі, подвиги);
• культ індивідуальності (Жюльєн – не як усі);
• драматизм почуттів (кохання, ревнощі, відчай);
• і навіть певний фаталізм (усе вирішено долею).

Це не просто збіг. Це чітка лінія – романтична, пристрасна, велика.

Висновок

Роман “Червоне і чорне” – це наче перехрестя двох літературних доріг: реалізму і романтизму. І хоча Стендаль вважається реалістом, його роман не був би таким живим, таким хвилюючим, якби не романтична душа, що проривається з кожної сторінки. Ви тільки вдумайтесь: у холодній історії про кар’єру живе полум’я мрії.