Актуальність творчості Шарля Бодлера сьогодні

Бодлер помер понад 150 років тому, а його поезія все ще звучить. І звучить, наче написана вчора – з болем, іронією, правдою і – парадоксально – надією.

Чому його читають і зараз

Давайте зупинимось на хвилинку і задумаємось: що робить поета сучасним? Нові теми? Мова? Форма? Частково так. Але фішка в іншому – у здатності говорити про те, що не минає. Саме цим Шарль Бодлер і захоплює. Він говорив про речі, які досі залишаються болючими: самотність, розчарування, втрата віри, приниження, хвороба, смерть.

У вірші “Сплін” він пише:

Коли Земля стає кімнатою тісною,
А день – безрадісним, похмурим і нудним,
І світ мов в’язень – сам собі суддею,
А серце – бубон, глухий і непритомний…

Знайомо, правда? Це стан, у якому може опинитись будь-хто – незалежно від століття чи гаджетів у кишені.

Бодлер не дає втіхи – він дає правду. І, знаєте, саме тому його вірші чіпляють сильніше, ніж багато сучасних поезій, написаних під кальку трендів.

Що в його поезії працює для нас

А ось кілька причин, чому творчість Бодлера залишається напрочуд живою:

• Говорив про депресію, коли ще слова такого не було. Його “сплін” – це не просто меланхолія, це безнадія, що осідає в грудях. Звучить похмуро, але водночас дивно заспокійливо. Бо ти не один.
• Місто як герой. У “Паризькому спліні” місто стає живим, дихає, плюється, судить. І в ньому – поет, що блукає, шукає, спостерігає.
  Як отут:

  Я мандрую сам, мов тінь
  серед мільйонів тіней.
  І кожна тінь – це хтось, хто живе,
  але не впевнений у тому, навіщо.

• Естетика у потворному. Його “Квіти зла” – це вірші, де гріх, хвороба, смерть подані з таким ліризмом, що хочеться перечитувати. Вірш “Катафалк”, наприклад, – не про жах смерті, а про красу похоронного ритуалу:
  

  І труп лягав, мов пан, на ложе свого тріумфу,
  У домовину, що шепоче: “Спочинь…”
  А вітер тихо підспівує органу:
  “Прощавай, втомлений!”

• Контраст як стиль. Протиставлення – головний інструмент Бодлера. Любов і гнів, молитва і похіть, краса і гниль. І це не декоративна паралель – це суть людини, роздвоєної між бажанням бути кращим і реальністю бути собою.

Це, до речі, особливо помітно у вірші “Гімн красі”:

Чи з неба ти, чи з пекла – краса моя!
Твої очі – крила меча і поцілунку.
Ти ведеш мене – сліпого – в ніч
І даруєш мені світло болю.

Його риторика – це наші думки сьогодні

Чи вам відомо, що у Бодлера – неймовірно точна спостережливість за людською природою? Замість моралей – чесне, майже журналістське занотування того, як влаштована людська душа. І в цьому він був ближчим до XXI століття, ніж до свого XIX.

Він не соромився показувати себе слабким. У щоденнику написав:

Я – поєднання гнилі, уяви, жалю і божевілля.
І це – не прокляття. Це – портрет.

Ну як тут не впізнати себе?

Бодлер поза поезією

А знаєте що? Він ще й культуролог, критик, філософ. Його есе “Штучні раї” – аналіз дії наркотиків на уяву. Але не з позиції “спробуй” – а як попередження. Він писав:

Вино об’єднує людей. Гашиш – роз’єднує.
Вино народжує спів, гашиш – мовчання.

Між іншим, він одним із перших назвав фотографію загрозою для мистецтва. А потім визнав її частиною нової естетики. Іронія? Можливо. Або просто вміння змінюватися й визнавати зміни.

Як його читають сьогодні

Ну от, сучасні читачі – від підлітків до викладачів університетів – знаходять у його текстах:

• Відгук особистих переживань
• Глибину, яка не викладається у двох рядках
• Атмосферу, що чіпляє навіть крізь мовний бар’єр

“Квіти зла” виходили українською в перекладі Дмитра Павличка, Ігоря Костецького, Всеволода Ткаченка – і кожен переклад додає новий штрих. І це важливо – бо Бодлер переживає щоразу нове життя в новій мові.

І насамкінець – ще одна думка

Бодлер – не поет для приємного вечора. Він поет, який тривожить. Але саме тому – його не забувають. Бо тривога – ознака того, що читаєш щось живе. І ця живість – головна причина, чому Бодлер досі “в темі”.

Читати Бодлера сьогодні – це наче дивитись у дзеркало з тріщинами. Відображення спотворене, але водночас – надто правдиве, щоб його ігнорувати.