Актуальність творчості Жуля Верна сьогодні

Хто сказав, що класику читають лише з примусу? Чи, може, ви вважаєте, що Жуль Верн – це тільки про підводні човни й повітряні кулі? А що, якщо я скажу, що цей дядько з 1800-х років досі веде технологічні стартапи – тільки зсередини книжок?

Пророк у футлярі з паперу

Він мріяв – і виводив формули. Мріяв – і малював маршрути. У цьому парадокс: Жуль Верн ніколи не літав у космос, не плавав у батискафі, не стояв на північному полюсі. Але в його книжках це вже сталося.

“- А якщо ми відправимо снаряд із гармати до Місяця? – Це можливо. За умови правильної швидкості та кута нахилу.”
(Із Землі на Місяць)

Це він у 1865 році – за сто років до польоту “Аполлона-11” – передбачив основи баллістики для космічного запуску. Уявіть тільки: навіть розміри його “модуля” майже співпадали з реальною капсулою NASA.

Це випадковість? Навряд чи. Це – математично вивірене бачення майбутнього.

Як Верн говорить із нами сьогодні?

По-перше – через ідеї. Верн ніколи не гнався за ефектом. Він обирав суть. Якщо герой вирушає в подорож – це не для галочки, а щоб перевірити гіпотезу. Якщо хтось будує підводний човен – то з інженерним кресленням у кишені. І хоча це виглядає як казка, кожна його вигадка стоїть на бетоні реальності.

Це той випадок, коли література не втікає від дійсності, а наздоганяє майбутнє.

Дивись, які штуки передбачив Жуль Верн:

• Електропоїзди – “Паровий дім”
• Телевізійні екрани – “2889 рік”
• Інтернет – там само: передача новин у реальному часі
• Багаторазові ракети – “Із Землі на Місяць”
• Безлюдні апарати – “Володар світу”

Тож коли ми гортаємо сторінки – ми не повертаємося в минуле. Ми дивимось уперед. Просто через призму століття.

А як щодо моралі?

Усі ці технічні витребеньки – не самі по собі. Верн писав не лише про пристрої, а про людей, які ними користуються. І ось тут – найцікавіше.

“- Чому ви втекли у море, капітане Немо?
– Бо на суші не було місця для мого розуму. Там панує не наука, а жадоба.”
(20 000 льє під водою)

Капітан Немо – символ втечі від несправедливості. Дік Сенд – символ юності, що бере на себе відповідальність. Професор Ліденброк – символ того, як жага знань важливіша за страх. І кожен із них резонує зі світом, у якому ми живемо сьогодні.

Хочете приклад? Сьогодні ми сперечаємось, як зробити штучний інтелект етичним. А Верн уже писав: винахід – це ніщо без людяності. Це його наскрізна ідея.

Актуальні меседжі Верна у 21 столітті

Давайте я проясню, як це виглядає на практиці. Ось перелік тем, які звучать гучно й зараз:

• Екологія (Немо засуджує знищення природи)
• Освіта й самоосвіта (герої навчаються під час подорожей)
• Колоніалізм і расизм (Дік Сенд засуджує работоргівлю)
• Віра у прогрес, але з критикою технофетишизму
• Повага до науки, але з розумінням її обмежень

І головне – це все не виглядає, як мораль. Це – пригода. А мораль випливає сама. М’яко, але впевнено.

У чому ж справа?

Справа в тому, що Верн не писав “на часі”. Він писав “на роки вперед”. Його книжки – не мода, а інструкція. Чесно кажучи, навіть зараз іноді хочеться, щоб міністри освіти читали “Таємничий острів”, а CEO технокомпаній – “Володаря світу”. Бо там є відповідь на питання:

“Що буде, якщо ми підемо далі, не зупиняючись подумати?”

А ще – його тексти просто цікаві. Справді. Хочете щось, що з першого абзацу тримає за горло? Спробуйте це:

“Наука – ось бог, якому я служу. І в його храмі я один.”
(Капітан Немо)

Це – більше, ніж репліка. Це – культурний стрижень для поколінь.

Як ми його читаємо сьогодні

А чи знайомо вам відчуття, коли читаєш стару книжку, а там – GPS, біометрія, сенсори? Так от, у Верна – таке в кожному другому розділі. Його читають і діти, і дорослі. Хтось заради пригод, хтось – щоб знайти прототип дронів чи гіперлупів.

Між іншим, згадаймо: українська письменниця Марко Вовчок перекладала Верна ще в ХІХ столітті. І робила це з натхненням – бо бачила в ньому цінність не тільки сюжетну, а й світоглядну.

Сьогодні ми маємо десятки екранізацій, коміксів, навіть настільних ігор за його романами. Звучить як бренд? Може. Але, як на мене, це – бібліотека для думаючих людей.

Висновок

У книжках Жуля Верна – не пил, а іскра. І поки ця іскра світить, ми будемо читати, думати й дивуватись.