Цитатна характеристика Місіс Хігінс з п’єси «Пігмаліон»

Якщо ви думаєте, що місіс Гіггінс – просто ще одна літня дама з англійського вищого товариства, яка сидить за вишивкою і п’є чай з лимоном, то дозвольте вас розчарувати. Вона – мов тиха вода, що підточує камінь.

І в п’єсі “Пігмаліон” Джорджа Бернарда Шоу ця леді виявляється не тільки матір’ю головного героя, а ще й голосом здорового глузду, морального компасу та одним з найяскравіших персонажів серед цілої галереї чоловіків-експериментаторів.

Не світська левиця, а еталон стриманості

Хто така місіс Гіггінс на перший погляд? Жінка, що воліє бачити сина тільки в неробочі дні. І не тому, що не любить, а тому, що знає – Генрі завжди приходить з бурею. І вона цю бурю стримує однією лише бровою. Не вірите?

“Я просила тебе не приходити у візитні дні, Генрі. Після твого візиту ніхто з моїх гостей більше не приходить”.

Це не гнів. Це холодна, точна констатація. Місіс Гіггінс не кричить – вона ставить на місце. І її син, хоч як він цього не визнає, беззаперечно її слухається. Тому що вона – та сама людина, якій вдається приборкати навіть Гіггінса.

Під захистом материнської мудрості

Іронія в тому, що в п’єсі, де чоловіки проводять над дівчиною експеримент, саме жінка, яка не бере в ньому участі, найкраще розуміє Елізу. Місіс Гіггінс першою бачить у дівчині не об’єкт, не учбовий матеріал, а живу людину:

“Боюсь, ви зіпсували цю дівчину, Генрі!”

Як вам таке: в один ряд вона ставить “зіпсовану дівчину” і поведінку власного сина. Вона не захищає Елізу сентиментами. Вона чітко вказує, що головна проблема – не в її вимові, а в тому, як до неї ставляться. Не випадково саме місіс Гіггінс стає для Елізи прихистком. Не Пікерінг, не Гіггінс, а вона.

Гра на контрасті

Поміркуйте: у п’єсі Шоу чоловіки блискучі, але безцеремонні. Вони “ліплять” з Елізи герцогиню, але не питають, чи хоче вона цього. А місіс Гіггінс просто сидить у кріслі, слухає і бачить наскрізь. Саме вона ставить запитання, які інші бояться або не здогадуються поставити:

“А що ви збираєтесь робити з дівчиною, коли закінчите?”

Просте запитання, чи не так? Але саме воно кладе початок розмові про майбутнє Елізи – не як про ученицю, а як про людину.

Невидимий диригент всієї історії

Якщо Гіггінс – це буревій змін, то місіс Гіггінс – його карта вітрів. Вона не диктує ходу подій, але її коментарі – завжди влучні, її оцінки – точні, а інтуїція – непомильна. Вона знає, що перемога Гіггінса в парі – це ще не перемога для Елізи. Вона розуміє ціну гідності. А ще – ціну виховання:

“Різниця між леді й квіткаркою полягає не в тому, як вона поводиться, а як до неї ставляться”.

Цю думку промовляє Еліза, але сформувалася вона – в атмосфері дому місіс Гіггінс, де дівчина вперше відчула себе не експонатом, а гідною гостею.

А що ще говорить про її характер?

Можемо скласти маленький список якостей місіс Гіггінс, які відзначає навіть сам автор (не кажучи вже про нас, уважних читачів):

• Тактовність – вона не зривається, не принижує, а обирає потрібний момент для впливу.
• Стриманість – її репліки короткі, але влучні.
• Чесність – говорить прямо, навіть коли це не подобається синові.
• Інтелект – вона бачить глибше, ніж більшість персонажів.
• Гідність – ніколи не опускається до сварок, навіть із найбільш ексцентричним сином.
• Чутливість – помічає і розуміє душевний стан Елізи краще, ніж ті, хто її “створив”.

Місіс Гіггінс – це герой у тіні. Вона не змінює світ, але тримає баланс. Вона не бореться за визнання, але визнає важливість людяності. Вона не переконує – вона просто є. І цього достатньо, щоб змінити хід історії. Не шумно. Не з фанфарами. А з мовчазною величчю.

Висновок

У п’єсі “Пігмаліон” місіс Гіггінс – це не просто мати головного героя. Вона – голос моралі, поваги і людяності. І її роль – критично важлива, навіть якщо вона вимовляє менше слів, ніж усі інші.