Цитатна характеристика Шарля Боварі з роману «Пані Боварі»

Шарль Боварі – не герой. І не антигерой. Він такий, як більшість: простий, добрий, не надто кмітливий, але щиро любить. Його не хочеться ідеалізувати, але й зневажити складно. Бо в ньому – жива, вперта наївність.

Скромність, яка межує з безбарвністю

Шарль не блищить. Від слова зовсім. І ще у дитинстві видно: він “до дванадцяти років тинявся селом: бігав за орачами в поле, ганяв грудками граків…”. Мати мріяла зробити з нього лікаря – вийшов сільський фельдшер, м’яко кажучи.

“Він не тямив нічогісінько, хоч як уважно слухав викладачів… Та через деякий час він поволі забув свої добрі наміри, унадився до шинку, став грати у доміно.”

Але в цій неуспішності немає трагедії – Шарль не рефлексує. Він пливе за течією і не протестує. Може, саме тому його люблять пацієнти: він простий, як хліб, і від того – свій.

Добрий, але без хребта

Чесно кажучи, доброта Шарля – не сила. Вона – слабкість. Він не здатен сказати “ні”, не здатен ухвалити рішень. Його перша дружина – “взяла його в шори: він мусив говорити на людях так, а не отак…”

А коли з’являється Емма, він, ніби хлопчик із закоханим обличчям, просто вручає їй ключі від усього свого життя:

“Увесь світ обмежувався для нього тепер шовковистим кругом її спідниць…”

Шарль захоплений, зачарований, але безголосий. Його мовчання – це не мудрість. Це капітуляція.

Щирість без розуміння

Поміркуйте: чи може щира любов компенсувати відсутність емоційного інтелекту? Бо Шарль кохає Емму, не помічаючи її зневіри, її нудьги, її жалю. Він не бачить, що вона помирає поруч. А потім – буквально помирає.

“Шарль – під дощ, під сніг – знай роз’їжджав верхи… зате щовечора знаходив дома веселий вогонь і елегантно вбрану гарненьку жінку…”

Це сумно. Це навіть лячно. Бо він не бачить сигналів. Вона тоне – він дивиться на неї і усміхається. А вам знайоме це відчуття? Коли все навколо сиплеться, а хтось поруч щасливий, ніби нічого не відбувається?

Вірність до останнього подиху

І все ж таки є в ньому щось глибоке. Щось справжнє. У найтяжчі хвилини він не тікає. Коли Емма отруїлася – він не спить, не їсть, не відходить.

“Протягом сорока трьох днів Шарль не відходив від Емми, рятуючи її від запалення мозку…”

Цей чоловік не розуміє, що вона його не любить. Але він продовжує любити. І після смерті Емми – все так само.

“Він купив лаковані черевики, став носити білі краватки, напахчував парфумами вуса і підписував, як Емма, векселі. Вона розбещувала його з могили.”

Це сильна фраза. Гротескна. Але й страшенно людяна. Він продовжує жити її образом, ніби досі намагається їй сподобатися.

Ключові риси Шарля Боварі:

• Наївний – не бачить очевидного навіть у близьких людях.
• Добродушний – нікого не засуджує, навіть зрадників.
• Невибагливий – задовольняється мінімальним.
• Сентиментальний – плаче від листів, зберігає пасма волосся.
• Сліпий у коханні – не помічає брехні, хоч вона поруч щодня.

Це не набір мінусів. Це – людське. Це така суміш, яка часто зустрічається серед нас. І від цього Шарль – не карикатура, а образ, що болить.

А ви впевнені, що не знаєте таких?

Можливо, хтось із вашого оточення схожий на Шарля. Такий собі “добряк без системи”: завжди допоможе, ніколи не перечить, усміхається… навіть коли треба кричати. Ви тільки вдумайтесь – чи не траплялось таке у вашому житті?

Флобер не робить з нього дурня. Ні. Він робить з нього людину. І в цьому найглибша іронія. Бо таких, як Шарль, найбільше. І саме вони – зазвичай, найбільше страждають. Тихо. Без пафосу. Просто – всередині.

А тепер коротко

Шарль Боварі – не герой. Але він справжній. І це важливіше. Бо іноді не треба бути великим, щоби відчувати велике. А от відчути біль Шарля – це, погодьтесь, вже не роман, а дзеркало.