Дуже коротка біографія письменника Миколи Куліша

Дитинство, яке не віщувало слави

Якщо уявити класичну історію про «хлопчика з села, що підкорив світ», то біографія Миколи Куліша ідеально пасує під цей шаблон. Народжений 6 грудня 1892 року в Чаплинці (нині Херсонська область), він ріс у бідності. В юності працював пастухом, возив воду, допомагав селянам. Втрата батьків змусила рано подорослішати.

Але не всі діти із сільської глибинки закінчують життя безвісно. Вчителі помітили у Куліша гострий розум і неймовірну пам’ять. Йому допомогли вступити до Олешківського училища, потім – до гімназії. Тут він закохався в Антоніну Невель, яка стала його вірною супутницею на все життя.

Війна, освіта і перший літературний досвід

Перед Першою світовою війною Куліш вступив на історико-філологічний факультет Новоросійського (Одеського) університету, але навчання обірвала мобілізація. 1915 року його поранили під Смоленськом, після чого він повернувся до штабу полку.

Повернувшись із війни, Куліш поринув у революційні події: організовував українські школи, створив буквар «Первинка», займався культурною освітою. У цей час почав писати художні твори, зокрема роман «Трохим Леміш» (1918), де змалював власні переживання та реалії свого часу.

Злет у драматургії: Харківський період

1924 рік став знаковим. На сцені Харківського драматичного театру ім. І. Франка поставили його драму «97». Це була не просто вистава – це була соціальна бомба. Життя українського села після революції, голод, відчай, боротьба – все це настільки вразило глядачів, що деякі навіть непритомніли.

Успіх був приголомшливим. Куліш переїздить до Харкова, тодішньої культурної столиці України. Тут він спілкується з Миколою Хвильовим, Лесем Курбасом, стає президентом літературної організації ВАПЛІТЕ. П’єси сипалися одна за одною:

• «Народний Малахій» (1927) – історія про «маленьку людину», яка мріє про утопічний ідеал, але стикається з жорстокою реальністю.
• «Мина Мазайло» (1928) – сатира на русифікацію, що блискуче висміювала бюрократів і тих, хто соромиться власного коріння.
• «Патетична соната» (1929) – епічна драма про революційний хаос в Україні, написана в унікальному поєднанні слова і музики.

Його п’єси ставили у театрі «Березіль» під керівництвом Л. Курбаса, їх обговорювали в літературних колах, їх вивчали і… боялися.

Заборона, арешт, розстріл

А потім усе змінилося. Влада більше не хотіла сміятися.

Коли почався курс на згортання українізації, Куліша оголосили «буржуазним націоналістом». «Мину Мазайла» зняли з репертуару, «Патетичну сонату» заборонили, а його самого позбавили можливості працювати.

1934 року Куліша заарештували, звинувативши у «контрреволюційній діяльності». Його відправили на Соловки, де він провів три роки. 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох його розстріляли разом із сотнями інших діячів української культури.

Передчуваючи неминучий кінець, він сказав:

«Я розумію це так, що взято курс на знищення мене як художника».

Його слова не змогли вбити

Коли Радянський Союз намагався стерти ім’я Куліша, він жив у підпіллі – у шкільних самвидавах, в архівах, у пам’яті колег. Лише у 1960-х його ім’я почали реабілітовувати.

Сьогодні його п’єси вивчають у школах, ставлять у театрах, досліджують у літературознавстві. Театр у Херсоні носить його ім’я, а його творчість стала невід’ємною частиною української культури.

Як писав Юрій Смолич:

«Десять років всього письменницького стажу – десяток п’єс, що стали етапами в історії театру».

Чи могли цього очікувати ті, хто віддавав наказ про його розстріл?