Головні герої поеми «Пісня про Роланда»
Це історія про вірність, честь і зраду. Про героїв, чиї вчинки не загубилися у віках. Про крики на полі бою, що ще довго луною відлунюють у європейській культурі. Отже, знайомтеся: головні фігури епічної шахівниці, яку ми звемо “Пісня про Роланда”.
Роланд – гордий лицар, якого неможливо зламати
Що б ви зробили, коли на вас суне армія у десятки тисяч, а у вас лише 20 тисяч вояків? А тепер уявіть, що ви Роланд – племінник Карла Великого і справжній лицар до мозку кісток. Він не просто не кличе на допомогу – він вважає це ганьбою.
Цитата, що передає його дух:
“За свого пана і найбільше лихо
Перетерпіти треба – холод, спеку,
А хоч би й кров пролити, трупом впасти”.
Звучить по-лицарськи, правда ж? Але… ця гордість коштує дуже дорого. Не тільки йому, а й усій його дружині. Коли Олів’є просить сурмити в ріг, Роланд лише ще дужче хапається за ідею “померти, але не принизитись”.
І як би ми не захоплювались його мужністю, важко не відчути гіркоти, коли читаєш:
“Заграв Роланд так болісно й могутньо,
Так жалісно заграв на Оліфанті,
Що з уст його пішла червона кров,
А в голові виски аж затріщали.”
Його смерть – гідна епічного героя. Але саме вона розриває серце Карла й надовго залишає Францію у жалобі.
Карл Великий – імператор, що плаче над тілом племінника
У наш час його б назвали “лідером з харизмою”, але у “Пісні про Роланда” він – король, благословенний Богом, державник і батько для свого війська. Та чи безгрішний?
А ви знали, що Карл почув ріг Роланда, але не одразу повірив? Ох, як йому це болітиме. Коли він знаходить тіло племінника, це вже не холодний правитель, а зламаний дядько:
“Імператор з риданнями падає на коліна перед тілом племінника і обіцяє помститися за нього.”
Символічно: Бог продовжує Карлові день, аби той устиг помститися. Ви тільки вдумайтесь – навіть Всевишній підтримує імператора!
Олів’є – розум лицарства
Олів’є – не просто друг Роланда, він – голос розуму. Той самий, якого ми часто не хочемо чути. Він тричі (!) просить Роланда засурмити. Тричі!
Цитата, яка його чудово описує:
“… Кишать вони на скелях і в тіснинах,
Покриті ними гори і долини.
Незчисленні іноземні дружини.
Надмірно малий наш полк в порівнянні з ними.”
Тверезо, чітко, без пафосу. Такий собі “аналітик у латах”. І все ж, коли настає час битись, він не тікає – б’ється до останнього подиху. І саме він – перший, хто прощає друга перед смертю.
Ганелон – зрадник із лицем дипломата
Цікаво, що Ганелон – не просто “злий”, як у дитячій казці. Він – образ складного персонажа. Досвідчений, харизматичний, стратегічний. Але ще – образа втілена. Його виводить із себе те, що Роланд пропонує саме його в посли.
Цитата, яка говорить сама за себе:
“Ганелон журиться, що більше не побачить рідної Франції…”
Але ж ви знаєте, що далі. Він домовляється з маврами, зраджує Францію і навіть отримує подарунки – хутра, мечі, шоломи. І зрештою платить сповна:
“Ганелона воїни прив’язують до скакунів за руки і за ноги і женуть їх до води.”
От вам і “вдалий дипломат”.
Турпен – архієпископ з мечем
Хто сказав, що священик не може бути воїном? Турпен – це людина віри, що молиться з мечем у руках. Його благословення перед боєм – не менш потужне, ніж удар по ворогу.
Цитата для розуміння масштабу:
“Архієпископ, благословив французів перед смертельною битвою з іспанцями… помер одним з останніх.”
Наче вестерн, тільки з хрестом замість револьвера.
Швидкий список інших героїв
- Бланкандрин – мавр, хитрий радник Марсилія; саме він пропонує обман.
- Марсилій – володар Сарагоси, антипод Карла. Хитрий, жорстокий, але слабкий.
- Баліган – вавилонський емір, прибуває на допомогу сарацинам; гине в бою з Карлом.
- Альда – наречена Роланда, яка вмирає від горя. Так, любов у поемі теж є – хоч і на тлі крові.
А як щодо символів?
Ріг Оліфант, меч Дюрандаль – це не просто речі. Це ідентифікатори героїзму. Роланд не зміг зламати меч, коли помирав. А сурмити в ріг – це означало визнати поразку.
“Узяв Роланд рукою Оліфанта,
Приклав його до уст і як заграв…”
Цей звук і досі дзвенить у літературі Європи.
Заключення
Герої “Пісні про Роланда” – не картонні лицарі. Вони живі, палкі, вперті, горді, здатні любити, зраджувати, прощати і… вмирати. І, знаєте що? Їхні історії залишаються з нами не тому, що вони бездоганні – а тому, що вони справжні.
