Головні герої повісті-казки «Що не день, то субота» Маар

Це не просто герої – це як два полюси батарейки, які запускають весь сюжет. Один – звичайний, як твій сусід. Інший – зелений, з хоботком і неабияким апетитом до пригод (і до светрів 😅).

Пан Пляшкер – чемний, як чай з лимоном

Почнемо з головного. Пан Пляшкер – це чоловік, який не порушує правил. Він ніколи не запізнюється на роботу, завжди каже “будь ласка”, боїться сварок і ще більше – пані Моркван.

На перший погляд – типова “сіра миша”, але! Це лише до того моменту, поки він не зустрічає Суботика. Бо після цього його світ перевертається з ніг на голову.

“Пан Пляшкер – чоловік сумирний і люб’язний. Він терпіти не може сварок. До того ж він побоюється пані Моркван”.

Та не дивіться на нього зверхньо – він вчиться. Повільно, зате ґрунтовно. І зрештою навіть влаштовує снігову бурю в кімнаті. Так, це не помилка. Справжню бурю. Бо з’явився хтось, хто витягнув його із зони комфорту.

Суботик – зелена бомба емоцій

Ось тут усе цікавіше. Суботик – це симбіоз дитини, джина, єнота і троля. Він з’являється нізвідки, має рухливий хоботець із круглим п’ятачком на кінці і здатен виконувати бажання. Але є умова: кожне прохання – мінус одна синя цятка з обличчя.

“Той, хто впізнає Суботика, мусить узяти його до себе додому. І годувати.”

А ще – він безсоромний, голосний, прямолінійний і до безтями смішний. То називає пані Моркван “п’яною Шморкван”, то організовує пожежу в універмазі, то викладає в школі замість учителя. Але попри це він дуже чуйний.

Коли пан Пляшкер переживає чи сумнівається, Суботик не сміється – він слухає. А ще розуміє, коли слід піти. Це не просто веселун – це дзеркало, в якому герой бачить себе справжнього.

Пані Моркван – господиня з характером

Це вам не просто хазяйка кімнати. Це повноцінна “антигероїня”, яка виводить із себе навіть читача.

“Пані Моркван зайшла у його кімнату і почала прибирати” – так усе починалось.

Але потім були сцени з драбиною, снігом по пояс, мокрими сукнями та фразами на кшталт:

“Пане Пляшкере! Ви надзвичайно симпатична й приємна людина!”

Після того, як Суботик побажав, щоб вона говорила навпаки 😄

І хоча вона часом поводиться жорстко, погодьтеся: без неї не було б половини кумедних моментів у творі.

Пан Обердубер – начальник, що нудиться на роботі

Ще один цікавий персонаж – пан Обердубер. Він керівник Пляшкера, але виглядає як пародія на всіх тих шефів, які перекладають папірці і грають у баскетбол з урною для сміття.

Його репліки – це квінтесенція “менеджменту” в стилі:

“Я ладен був присягнутися, що тепер не більше дванадцятої!” – після того як Суботик перевів стрілки годинника.

Начальник, що не розуміє, як функціонує власна канцелярія, і дозволяє Суботику “випадково” завершити робочий день раніше.

Учитель Злобер – суворість без сенсу

А тепер уявіть найстрашнішого вчителя у своєму житті. Додайте крики, заборони на сміх і постійне: “Тихо!” – і ось перед вами пан Злобер.

Суботик з ним не церемониться. Рве йому піджак (буквально!) і з гуркотом покидає клас.

“Я й сам не залишився б у твоєму класі. Чого може навчити учитель, який уміє лише гримати на учнів?”

Це не просто образа, це справжній урок. Іронія в тому, що самі учні ведуть урок краще за цього “освітянина”.

Інші – барвисте тло подій

Є ще:

• Вівторакус – старий друг Пляшкера, що стає стартом магічного тижня;
• Губерт – задиркуватий хлопчисько з майданчика, який програє Суботику “в народній любові”;
• Білий ведмідь – несподіваний пасажир казки, що з’являється як наслідок бажань.

Ці персонажі не головні, але без них картина була б неповною. Вони – як спеції в доброму борщі: без них смачно, але не вау.

То хто ж тут головний?

Можна сказати – Суботик. А можна – пан Пляшкер. Але насправді головне тут – зміна. Перетворення. Бо герой – це не просто той, хто діє. Це той, хто вчиться. Хто відкривається. Хто каже:

“Щоб наступної суботи Суботик не йшов від нього, а залишився назавжди”.

І це – найщиріше з усіх бажань.

Маленький підсумок

У кожному з героїв цієї повісті є частинка нас. Хтось боїться змін, хтось – вибухова куля з емоцій. Але саме в їхніх взаємодіях народжується справжнє диво.

А тепер скажіть чесно:

Кого з них вам найбільше хотілося б мати за сусіда, друга чи вчителя? 😉