Головні герої повісті «Пригоди Тома Соєра» Твен
Том Соєр, Гекльберрі Фінн, Беккі Течер, тітка Поллі, Джо Гарпер… Що це? Просто імена з дитячої пригодницької книги? А що, якщо я скажу, що кожен із них – живий образ із характером, вибриками, пристрастями й болем? І що за цими образами ховаються ключі до розуміння цілих поколінь?
Том Соєр – герой із пустощами в серці
Знаєте, бувають діти, які, здається, народилися із плямою фарби на руках, кишенями повними кліщів і головою, в якій замість мозку – феєрверк ідей. Це – Том. Він і шкодує, і бунтує, і вигадує з однаковою легкістю.
“Для того, щоб хлопчику або дорослому захотілось чого-небудь, треба тільки одне – щоб цього було нелегко добитись” – ось його кредо.
Він – не просто бешкетник. Том – це втілення мрійливості й дитячого максималізму. Пригадуєте, як він із другом влаштував “власну смерть”, аби з тріумфом з’явитися на власних похоронах? Хіба це не щось більше, ніж просто жарт? Це жага до визнання, до драми, до театру життя.
Але є в ньому й щось трепетне. У сцені, де він бере провину за Беккі, що роздерла книжку, ми бачимо інше обличчя Тома – хлопця, здатного на жертовність:
“Том скочив на ноги й гукнув, що це зробив він”.
Це вже не про пустощі. Це – про сміливість. Про характер. Про чесність, яка формується через шкоду, різки і власні сльози.
Гекльберрі Фінн – вільна душа на березі річки
А тепер чесно: хто з нас не мріяв бодай раз утекти з дому, ловити рибу на світанку і ночувати під зорями? Гек – той, хто це зробив. Босий, у драних штанях, із дохлою кішкою в руках і з головою, повною забобонів.
Можна сказати, що Гек – антипод Тома. У нього немає дому, книжок, тіток і нормальної сорочки. Але є найголовніше – свобода. І саме тому він такий привабливий для читачів.
“Гекльберрі одягавсь у недоноски з плеча дорослих людей, блукав, де йому хотілося, не ходив ні до школи, ні до церкви”.
Та попри всю свою дикість, він – вірний друг. Його мовчазна домовленість із Томом не видавати побачене вбивство – не просто страх, це символ чоловічої дружби без зайвих слів. А його участь у пригоді на острові – приклад того, як навіть найбезвідповідальніший хлопчисько здатен бути частиною команди.
Беккі Течер – більше, ніж просто симпатична дівчинка
Беккі – це ніжність і вередування в одному флаконі. Вона – перше кохання, але не з тих, що “вічне”. Вона – як весняна гроза: то сльози, то поцілунки, то – мовчазна образа.
Пригадуєте, як вона відмовилась від мідної кульки? Як істерично заплакала, почувши ім’я Еммі Лоренс? А як сиділа поруч з Альфредом Темплем, щоб помститися Тому? Усе це – ознаки характеру, не менш сильного, ніж у Тома.
“Вона повинна пообіцяти, що ніколи ні за кого не піде, крім нього, а потім вони поцілуються”.
Беккі прагне бути особливою. І стає нею – навіть для читача. Не просто тому, що вона “гарна”, а тому, що в ній є вперта рішучість, здатність на ревнощі, страх і вдячність.
Тітка Поллі – суворість, яка пахне пряниками
А як же тітка Поллі? Вона – не головний герой, але без неї нічого б не вийшло. Це голос совісті, що лунає з-за кухонної стіни. Це ніжність, загорнута у пантофлю.
“Тітка побачила, що сталося з Томовими курткою й штаньми, і вже не вагалася, чи дати йому завтра важку роботу”.
Але згадайте сцену, коли Том заліз під ліжко і слухав, як вона плаче… Тоді нам відкривається зовсім інша Поллі. Та, що ночами молиться і пробачає. Та, що любить більше, ніж карає.
Джо Гарпер – хлопець, якого недооцінюють
Між іншим, Джо Гарпер – це та сама третя ланка, яка робить піратську банду повноцінною. У нього менше реплік, але його роль – не менша. Він – дзеркало Тома. У пригоді на острові, в битвах на майдані, в суперництві з учителем – він завжди поруч.
“Джо хотів піти в пустельники, жити в печері, годуючись сухими скоринками, і вмерти від холоду, злиднів і горя”.
Але – погодьтеся – ми всі іноді трохи Джо. Особливо коли нас несправедливо покарали вдома, і хочеться, щоб усі ридали за нами, як за втраченим героєм.
Що в підсумку?
“Пригоди Тома Соєра” – не просто розповідь про дитячі бешкети. Це – цілий театр характериів. Одні мріють про славу, інші – про тишу, хтось – про любов, а хтось просто хоче бути поміченим. І знаєте що? Кожен із цих героїв – частинка нас самих.
