Головні герої п’єси «97» Миколи Куліша
Ви тільки уявіть: голод, холод, ідеологія та зрада… Сільська хата, на столі замість хліба — радянські постанови. За вікном хуртовина, а всередині — сварка, бо один готовий розкуркулювати, а інший не хоче віддавати останнє зерно. Саме в таких умовах живуть герої п’єси «97».
Микола Куліш не малює чорно-білий світ, де є лише «хороші» та «погані». Його персонажі — живі люди, які змушені робити вибір між ідеологією та виживанням. Давайте познайомимося з ними ближче.
Гнат Гиря — той, хто втрачає все
Якщо уявити українського селянина, який усе життя будував своє господарство, то це саме він — Гнат Гиря. Чесно працював, мав землю, худобу, зерно. Але більшовицька влада не терпить «заможних».
Його головна трагедія в тому, що він хоче захистити не тільки себе, а й свою сім’ю. Але як це зробити, якщо в комнезамів закон один: «У багатого треба відібрати»?
Ось вам цитата Гирі, де відчувається його біль і безвихідь:
«Ви думаєте, голод нам революція принесла? Ні, братчики! Вона тільки показала, хто є хто…»
Гиря не хоче ділитися зерном не через жадібність, а тому, що знає: завтра його діти помруть з голоду. Він стоїть на своєму до останнього, і саме це робить його одним із найтрагічніших персонажів.
Копистка — фанатик революції
А ось і той, хто не бачить нічого, окрім ідеології. Копистка — комуніст, що вірить у світле майбутнє, але при цьому забуває про людяність.
Для нього революція — це математика: якщо треба вилучити хліб і знищити «куркулів» — значить, так і має бути. Чи є в нього сумніви? Ні. Він вважає, що правда на його боці.
Доказ? Ось цитата, де він пояснює селянам, що таке «новий порядок»:
«Ви думаєте, хазяї, що будете ще на спинах наших їздити? Кінець вам! Не буде ні куркуля, ні пана, ні Бога!»
І що в цьому страшного? А те, що таких, як Копистка, було тисячі, і саме вони робили революцію безжальною.
Смик — невдаха, що при владі
Це типовий представник нової влади. Голова сільради, який прагне бути «своїм» для всіх, але виходить навпаки. Він ніби й комуніст, але одночасно боїться брати відповідальність за свої дії.
Його цитата — ідеальний приклад того, як людина, що має владу, не знає, що з нею робити:
«Що тут сказать? Треба якось так, щоб і вовки ситі, і вівці цілі…»
От тільки в умовах революції це неможливо. І Смик, як і більшість таких «владців», рано чи пізно стане жертвою системи.
Ганна — символ жіночої долі
У кожній революції найбільше страждають жінки. Ганна — проста селянка, якій не потрібні політичні суперечки. Вона просто хоче годувати дітей.
Її трагедія в тому, що вона не може нічого змінити. Вона залежить від чоловіків, що воюють між собою, від влади, яка забирає останнє, від голоду, який не знає жалю.
Її крик відчаю звучить так:
«Копистко! Та дай же хоч жменьку! Не для мене, для дітей моїх!»
І в цей момент стає страшно. Бо таких, як Ганна, були мільйони.
Вася — надія, яка не здійсниться
Серед усього цього хаосу є Вася — молодий хлопець, який хоче вчитися. Він не вписується в жорстку схему «червоних» і «куркулів». Його головна мета — знання, бо він розуміє: без освіти немає свободи.
Але чи зможе він втекти від цього страшного світу? Це питання залишається відкритим.
«Я не хочу так жити. Я хочу вчитись. Я хочу розуміти…»
Його образ — це відчайдушна спроба знайти третій шлях, якого, на жаль, у той час не існувало.
Підсумок: хто ж у цій п’єсі правий?
Куліш не дає нам простої відповіді.
- Гиря? Він просто хоче захистити своє майно, але при цьому не жаліє голодних.
- Копистка? Він вірить у революцію, але ставить ідеологію вище за людське життя.
- Ганна? Вона бореться за дітей, але нічого не може змінити.
- Вася? Він хоче іншого майбутнього, але чи можливо це?
«97» — це не п’єса про добро і зло. Це п’єса про вибір. І найстрашніше, що вибору, по суті, немає.
