Головні твори Миколи Куліша
Ви тільки уявіть: сцена. Гасне світло. І раптом – гучні діалоги, сміх у залі, напружена тиша. Це твори Миколи Куліша – драматурга, який не просто писав п’єси, а створював нову епоху в українському театрі.
Чи чули ви про «Мину Мазайла», «97» чи «Народного Малахія»? Вони не просто відображали реальність, а змушували її змінюватися.
Але про все по черзі.
«97» (1924): гірка правда про голод і революцію
Перший гучний успіх Куліша – драма «97», яка показала, як нова влада руйнує українське село. Це історія про боротьбу між бідними селянами і куркулями, про сподівання на революцію та її жорстоку реальність.
Ви тільки уявіть: зима, холод, голод, виснажені люди, які чіпляються за останню надію. Герой п’єси, незаможник Мусій Копистка, вигукує:
«Революція? Вона де? Дайте мені її помацати!»
Сатира? Так. Трагедія? Без сумніву. Глядачі виходили після вистави з кам’яними обличчями – так сильно п’єса вдарила по нерву епохи.
«Народний Малахій» (1927): утопія, яка перетворилася на кошмар
А що, якщо людина вирішить реформувати весь світ, але не зможе впоратися навіть із собою?
Малахій Стаканчик – звичайний дрібний службовець, який одного дня вирішує «перевиховати людство». Він вимагає змінити час, переформатувати людей, створити ідеальний світ.
«Людство повинно стати новим!»
Та що з ним стається в кінці? Божевільня. Ідея змінює не суспільство, а його самого.
Гротеск, сатира, пророча іронія – ця п’єса була гострою настільки, що її миттєво заборонили після першої постановки.
«Мина Мазайло» (1928): коли соромишся власного імені
А тепер уявіть ситуацію. Людина настільки не любить своє українське походження, що готова змінити прізвище.
Головний герой – службовець Мина Мазайло – вважає своє українське прізвище смішним і «немодним». Він хоче зробити його більш «благородним» – Мазєнін.
«Навіщо нам українська мова? Краще говорити так, як треба!»
Звучить знайомо? Це не просто історія 1928 року. Це вічна тема – про меншовартість, страх бути собою, нав’язану меншовартість.
Сміх крізь сльози – так можна описати цю комедію. Але радянська влада в таких речах гумору не бачила – п’єсу заборонили майже одразу після першої постановки.
«Патетична соната» (1929): революція крізь музику
Ви коли-небудь читали п’єсу, яка звучить, наче симфонія?
«Патетична соната» – це справжній експеримент. Тут є все: революція, кохання, зрада, боротьба і навіть музика. Куліш писав її під Бетховена, і в тексті відчувається ця напруга – як у музиці великого композитора.
У центрі сюжету – революційна боротьба в Україні 1917–1919 років.
«Світло іде з Сходу, а темрява – з Заходу. І я… стою між ними».
Символізм, поезія, трагедія. П’єса була настільки складною, що навіть сучасний театр іноді боїться її ставити. Але вона безсмертна.
«Маклена Граса» (1932): останній крик перед арештом
Остання п’єса Куліша. Символічно, що це – історія про дівчинку, яка живе в страшних злиднях і вирішує вбити господаря свого будинку, аби хоч якось вижити.
Дух часу пронизує кожен рядок. Головна героїня – це уособлення тисяч людей, які залишилися без вибору.
«Голод? А що це таке? Він приходить вночі і забирає мої сни?»
Ця п’єса стала останньою, яку Куліш побачив на сцені. Після її прем’єри його заарештували.
Фінал, якого не мало бути
Як вам таке: автор, якого вважали найбільшим драматургом свого часу, опинився за ґратами за те, що… писав правду.
У 1934 році Миколу Куліша заарештували. У 1937-му – розстріляли в Сандармосі.
Його твори заборонили, друзі загинули або зникли, театр «Березіль» закрили. Але є одна річ, яку система не змогла зробити – стерти його п’єси з пам’яті людей.
Сьогодні «Мина Мазайло» вивчають у школах. «97» та «Народного Малахія» ставлять у театрах. А в Херсоні працює театр його імені.
Куліш повернувся. І, здається, його слова сьогодні звучать голосніше, ніж будь-коли.
