Характеристика Степана з поеми «Бояриня» Л. Українки
Чи знайомі ви з героями, які, здавалося б, хочуть зробити правильний вибір, але в підсумку зраджують не тільки інших, а й самих себе? Саме таким є Степан — чоловік Оксани, один із центральних персонажів поеми «Бояриня».
Його образ складний і суперечливий: він любить Україну, але служить Москві, він цінує Оксану, але не може її захистити, він ніби хоче добра, але його дії приносять лише біль.
То хто ж такий Степан? Герой чи зрадник? Патріот чи пристосуванець? Давайте розбиратися!
Степан – людина, що живе у страху
Степан — син українського козака, який колись присягнув Москві. Він вихований у дусі вірності царю, і саме це визначає його долю.
Він не бореться, не протестує, не сумнівається. Він приймає московські порядки як належне і вірить, що служба царю — це єдиний правильний шлях.
Ось цитата, яка чудово передає його світогляд:
«На раді Переяславській мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне.»
Він не питає, чи це було правильно. Він просто повторює те, чому його навчили.
Але що ж тоді відчуває людина, яка все життя змушена служити чужій владі?
Правильно – страх.
Страх перед бунтом. Страх перед царем. Страх перед тим, що його життя може перевернутися, якщо він хоч на крок відступить від «правильного» шляху.
Тому, коли в Україні спалахує повстання, він не підтримує борців за свободу, а навпаки – лякається:
«Небезпечно. Вони там з Дорошенком накладають…»
Він боїться змін, тому що вони можуть забрати в нього його стабільність.
Але хіба можна жити без змін? Ось у цьому його головна проблема.
Чоловік, що не зміг стати опорою
Ви тільки уявіть: Оксана покидає рідну Україну, віддає своє життя в руки чоловіка, сподіваючись, що він буде її захистом і підтримкою.
Але що вона отримує натомість?
Степан не протистоїть московським звичаям. Він не намагається захистити дружину від суворих обмежень. Він просто каже: «Так треба».
Ось приклад їхнього діалогу:
Оксана: «А що ж? Хіба я тут, не як татарка, сиджу в неволі?»
Степан: «Ну, Оксано, се вже занадто! Чим тобі погано? Хіба ж я тебе кривджу?»
Він не розуміє її болю, бо для нього це нормальне життя.
І тут постає головне питання: а чи любив він її взагалі?
Чи просто бачив у ній ще один «елемент» свого московського існування?
Його найбільший гріх – пасивність
Степан міг би бути іншим. Він міг би підтримати Оксану, знайти спосіб зробити її щасливою, захистити її від чужих порядків.
Але він нічого не робить. Він не бореться ні за свою країну, ні за свою дружину.
Його єдина позиція – змиритися. І що ж він отримує в результаті?
Оксана повільно згасає, втрачає надію, її життя стає таким же безбарвним, як стіни московських палат. І коли вона зрештою вимовляє страшні слова:
«Отак і я утихомирюсь хутко в труні.»
Степан раптом усвідомлює: він убив її своїм мовчанням.
💬 Але чи не пізно?
Висновок: хто ж він такий?
Степан – це образ українця, який погодився з чужими правилами і втратив усе. Він не був поганою людиною. Але його пасивність виявилася страшнішою за будь-яку зраду.
Бо найбільший злочин – це не діяти, коли треба боротися. І ось що цікаво: а скільки ще таких «Степанів» існує серед нас?
