Історія написання та видання комедії «Ревізор» Гоголь
Це була не просто п’єса – це була бомба. “Ревізор” з’явився в час, коли російський театр потребував не чергової мелодрами, а правди. І саме Гоголь її приніс – у вигляді гіркої, вибухової сатири, що била не по людях, а по системі.
Як усе почалося
Цікаво, що спочатку Микола Васильович навіть не збирався писати драму. Його приваблювали повісті, образи типу Чичикова чи Акакія Акакійовича. Але в 1835 році він вирішує: треба спробувати щось нове. І тут у справу втручається… Пушкін.
Так, так – саме Олександр Сергійович і підкинув Гоголю ідею. Якось Пушкін із усмішкою розповів про реальний випадок: у провінційне місто приїхав звичайний чоловік, а його прийняли за важливого чиновника. І понеслося. Гоголь одразу зрозумів – ось вона, жива тема, що пахне фарсом, страхом, дурістю й водночас неймовірною правдою.
Хочу поділитися – сам Гоголь згадував, що написав п’єсу дуже швидко. Але переписував її кілька разів: сюжет змінювався, з’являлися нові сцени, репліки набирали гостроти. Це була кропітка праця. І все заради одного – щоб показати, як безглуздо живе російське чиновництво.
Гоголь і цензура: танець на лезі
А тепер уявіть: 1836 рік. У Росії. Цензура працює не гірше, ніж сучасні фільтри в соцмережах. І ось у цій атмосфері Гоголь приносить “Ревізора” – твір, у якому висміюється вся бюрократична система. Як думаєте, що було далі?
А ось що: дивовижно, але цензура п’єсу… дозволила. Кажуть, не без втручання самого імператора Миколи І, який, прочитавши текст, сказав:
“Всім дісталося, а мені найбільше!”
Це не жарт. Самодержавець побачив у сатирі Гоголя дзеркало й дозволив постановку.
Тож у березні 1836 року в Петербурзі відбулася прем’єра. І що ви думаєте? У залі – шок. Хтось аплодував стоячи, хтось виходив обурений. Реакція – як на справжню політичну драму. Тільки замість трибуни – сцена, замість мітингу – акторський склад.
Що зробило “Ревізора” таким небезпечним?
Гоголь не вигадував новин. Він просто говорив уголос те, що всі боялися сказати. Він показав:
- чиновника, який бере хабарі щенятами;
- лікаря, що навіть не розмовляє по-російськи, але лікує;
- суддю, який пише рішення, не читаючи справ;
- та навіть поштаря, який читає чужі листи з цікавості.
І кожен із них переконаний, що діє правильно. Бо так усі роблять. А Хлестаков – випадковий гість – лише випадково стає викривальником цієї системи. Цікаво, що сам Гоголь у листі до друга зазначав:
“Усі сміються – а між тим, варто б себе впізнати…”
І правда. Один із героїв – Земляника – сам говорить:
“Бачить Бог, що я, як людина християнська, нікого не губив; хіба що в богоугодному закладі…”
Поміркуйте. Це ж фарс! Але водночас – майже документ.
Актори, зала, ідеї
Хочу сказати: актори були в захваті. “Ревізор” дав їм можливість грати не “ялових” героїв, а справжніх – з пристрастями, дурощами, істериками. У залі – сміх, гнів, шепіт: “Це ж про нас!” І це було справжнє театральне потрясіння.
До речі, сама назва теж говорить сама за себе. Гоголь спочатку хотів назвати п’єсу “Городничий”, а потім – “Не туди потрапив”. Але зрештою вирішив: хай буде просто і прямо – “Ревізор”. Людина, яка нічого не перевіряє, але всіх викриває.
Текст, який пережив імперію
Мало хто знає, але після першої постановки п’єсу знімали з афіш, забороняли, редагували. Її боялися. Але вона вижила. І дотепер – одна з найчастіше ставлених драм у театрі. Чому?
Бо це про страх. Про абсурд. Про те, як легко повірити у владу – навіть коли її не існує. І тому репліки Хлестакова звучать актуально навіть сьогодні:
“Я інкогніто. Я мандрівник. Я вільний художник. Я їду…”
І кожен персонаж бачить у ньому не людину, а загрозу. Бо совість, коли її немає, починає боятися навіть тіні.
І трохи наприкінці
“Ревізор” – не просто комедія. Це документ часу, іронічна енциклопедія чиновництва, яка не втратила актуальності. І, чесно кажучи, навряд чи втратить.
