Історія публікації роману «Портрет Доріана Ґрея» Вайлд
Ви тільки вдумайтесь: роман, що сьогодні вважається класикою англійської літератури, колись викликав скандал, шок і навіть спричинив судовий процес. Мова – про “Портрет Доріана Ґрея” Оскара Вайлда. Як же з’явилася ця провокативна книжка і чому вона так збурила англійське суспільство?
Перший друк – з купюрами і збуренням
Уперше роман побачив світ 20 червня 1890 року в журналі Lippincott’s Monthly Magazine. Але – увага! – це була не та версія, яку ми читаємо зараз. Редактор Джозеф Стадарт із власної ініціативи вирізав щонайменше п’ять сотень слів і кілька абзаців. Чому? Бо текст здався йому надто “аморальним” для американської аудиторії.
І тут починається найцікавіше. Навіть після “пом’якшень” критики у Британії вибухнули.
Газета Daily Chronicle написала, що книга “отруйна в моральному сенсі”, а журналісти Scots Observer звинуватили Вайлда у… гомосексуальному підтексті. Нагадую: це був кінець XIX століття, і подібні натяки могли зруйнувати кар’єру.
Вайлд не відступає: версія 1891 року
Чи Вайлд злякався? Аж ніяк. Уже через рік він видає окреме книжкове видання “Портрета Доріана Ґрея” – з доповненнями, передмовою та власною авторською версією. Саме тут з’являється знаменита фраза:
“Немає книг моральних чи аморальних. Є книги добре написані або написані погано. От і все”.
Це не просто передмова – це маніфест. Вайлд кинув виклик вікторіанській моралі і відверто заявив: письменник не повинен бути моралістом. А мистецтво – не служниця моралі, а самостійна цінність. Власне, саме тому він і вивів лорда Генрі – як уособлення філософії “естетизму без совісті”.
Публікація як виклик: чому роман так обурив?
Що ж таке було в цьому тексті, що викликало бурю обурення? Ось кілька причин:
- Критика моралі. Лорд Генрі сипле цинічними афоризмами, зокрема:
“Єдиний спосіб позбутися спокуси – поступитися їй”.
Для респектабельних буржуа це звучало як прямий заклик до розпусти.
- Тема гедонізму і краси. Вайлд змальовує героя, який готовий продати душу за вічну молодість. А сам роман став чимось на кшталт літературного Фауста кінця XIX століття:
“Ех, коли б могло бути навпаки! Коли б старів цей портрет, а я назавжди залишився молодим! За це… за це я віддав би все на світі. …Душу віддав би за це!”
- Підтекст, про який не говорили вголос. Дружба Доріана з Безілом Холлуордом має явні еротичні натяки. Як сказав сам Вайлд у суді пізніше, це була “любов, що не сміє називатися своїм ім’ям”.
Суд і наслідки: ціна за красу
А тепер – фішка в тому, що “Портрет Доріана Ґрея” таки став частиною справжнього кримінального процесу. У 1895 році Вайлда звинуватили в “непристойних діях” (за гомосексуальні зв’язки). Адвокати опонента зачитували в суді уривки з роману як доказ моральної розбещеності автора.
Ось, наприклад, фраза, яку суд сприйняв буквально:
“З першої нашої зустрічі я був одержимий вами. Я обожнював вас…”
Мова йде про художника Безіла. Сьогодні такі слова не викликають подиву. Але тоді – вони прозвучали як “зізнання”. Вайлд програв справу й опинився у в’язниці на два роки.
Парадокс успіху: книжка, яку спершу боялися читати
Попри все, роман не зник. Навпаки – його читали потайки, переписували цитати, передавали з рук у руки. Із часом саме “Портрет Доріана Ґрея” став вершиною англійського декадансу – періоду, коли краса й аморальність йшли пліч-о-пліч. Та сама передмова з романом досі надихає митців по всьому світу.
А ви знали, що ідея змінного портрета надихнула безліч фільмів, коміксів, пісень? Уявіть собі, навіть у Batman є персонаж, схожий на Доріана – лише замість картини там фотознімок.
Що це все каже про час і літературу?
Зупинімося на хвилинку і задумаємось. Чому книжка, яку спершу ненавиділи, тепер вивчається в університетах? Можливо, тому, що Вайлд торкнувся тем, які не старіють: бажання молодості, страх перед моральною відповідальністю, іронія перед фальшивими моральними нормами.
Це викликає питання: чи все так однозначно з мистецтвом? Чи має воно обов’язково виховувати? Чи, можливо, іноді краще – просто дивитися в дзеркало і чесно бачити те, що є?
Висновок
Історія публікації “Портрета Доріана Ґрея” – це не лише фактографія. Це історія боротьби мистецтва за право бути вільним. І хоча роман був народжений у скандалі, саме це зробило його безсмертним. Як сам Вайлд казав:
“Будь-яке мистецтво цілковито марне”
Але, як бачимо, марність ця напрочуд живуча.
