Композиція п’єси «97» Миколи Куліша
Ви тільки уявіть: розкуркулення, голод, боротьба за виживання, старі вірування, що зіштовхуються з новою ідеологією. Це не просто фон – це сама суть п’єси «97» Миколи Куліша. Але як саме автор вибудовує сюжет, щоб передати всю гостроту ситуації?
Розберімось, які складові композиції формують цей вибуховий коктейль з експозиції, зав’язки, розвитку дії, кульмінації, ретардації та розв’язки.
Експозиція: село на межі виживання
З перших рядків ми поринаємо в атмосферу безвиході. Холодна, злиденна хата, голодні діти, відчай і… книжки. Так, саме вони стають символом змін. Малий Вася намагається навчити грамоті старого Мусія Копистку, і тут ми отримуємо чудову цитату, що передає дух часу:
«Ти не так, дядю Мусію, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса… Протягом треба — ооссаа…»
І що ж далі? Виявляється, не всім до вподоби такі «нововведення». Ганна, мати Васі, роздратовано вигукує:
«Та киньте своє читання! В печінках уже сидить!»
Таким чином, ми одразу бачимо дві сили, що зіштовхуються: прагнення змін та відчай від голоду й нестачі. Атмосфера накручується ще більше, коли з’являються черниці, які нагнітають страх: мовляв, монастир зруйновано, а в церкві стоять коні.
Зав’язка: початок конфлікту
Як вам таке: монашки сіють паніку, а комнезамівці намагаються це викрити? Той самий Копистка, який ще недавно мучився з буквами, раптом стає пильним активістом. Він надсилає хлопчика Васю слідкувати за черницями, бо впевнений, що вони «провокатори».
«Катай за монашками! За монашками, на вивідки!»
Саме тут закладається основний конфлікт – боротьба за владу і вплив. Біднота, яка підтримує радянську владу, протистоїть тим, хто тримається за старий лад. У центрі цього – Гиря, багатий господар, який не збирається віддавати своє зерно на потреби голодуючих.
Розвиток дії: напруга зростає
Гиря грає небезпечну гру. Він у себе вдома збирає людей, читає акафісти, підтримує чутки про «знаки на небі» та «накази архирея». Саме тут ми чуємо атмосферний діалог:
«А правда, що в одного чоловіка дитина народилася, стали хрестити, а воно на сокиру обернулося?»
Люди залякані, вони готові на все, щоб зберегти свої традиції та віру. А тим часом комнезамівці вже знають, що Гиря приховує хліб.
І ось ще один важливий епізод: Панько, секретар сільради, зраджує своїх товаришів за шматок їжі та прихильність Лизі – Гириної доньки. Його викривають, і тут ми отримуємо ще одну цитату, яка різко показує моральне падіння героя:
«Я в повіт напишу. Я ще покажу вам!..»
Це не просто слова – це акт зради, що штовхає події вперед.
Кульмінація: революція чи беззаконня?
А ось тепер увага: що ж сталося в селі, коли дійшло до розкуркулення? Гиря спробував чинити опір, закликав однодумців, а комнезамівці з Смиком на чолі вирішили діяти радикально. Напруга досягає піку: село розкололося, кожен мусить вибирати сторону.
В момент, коли ситуація стає вибухонебезпечною, ми отримуємо емоційну сцену:
«Пора, кажу!» – грізно мовить Гиря.
І все! Це сигнал до дії. Біднота, яка ще вчора сумнівалася, чи варто підтримувати новий лад, тепер стає на його бік.
Ретардація: останні спроби врятувати старий порядок
Тепер справа йде до фіналу. Гиря, розуміючи, що все втрачено, вдається до останнього козиря – силового спротиву. Але що це змінює? Нічого.
Комнезамівці, що на початку виглядали розгубленими, тепер діють чітко й рішуче. Вони забирають хліб, ідеологічних ворогів відправляють «на перевиховання», а село… просто намагається вижити.
Розв’язка: кому дістанеться хліб?
Фінал жорстокий і неминучий. Гиря приречений, а його млин, що працював на власний прибуток, більше не буде годувати лише одного господаря.
А от і фінальний штрих – сцена, де Копистка, той самий, що вчився грамоті в першій дії, вигукує:
«Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!»
Іронія вражаюча, чи не так?
Висновки
Отож, п’єса «97» – це справжня трагедія українського села. Композиційно вона чітко вибудувана: від повільного нагнітання конфлікту до вибухової кульмінації та невідворотного фіналу. Кожен елемент сюжету працює на загальну ідею: революція – це не тільки новий порядок, а й море крові, зламані долі та безліч втрат.
Хто правий? Хто винен? Відповіді немає. Є тільки реальність, де сильніший забирає хліб, а слабший – вмирає. І це страшна правда того часу, яку так майстерно передав у своїй п’єсі Микола Куліш.
