Коротка біографія поета Михайла Петренка
Чи чули ви коли-небудь пісню «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…»? Так-так, ту саму, яка пронизана мріями про небо, волю та безмежність. А знаєте, хто її автор?
Це Михайло Миколайович Петренко — поет, чия творчість хоч і не така велика за обсягом, але безсмертна за своєю суттю.
Дитинство та юність: народження романтика
Народився Петренко приблизно у 1817 році в місті Слов’янськ (тепер Донецька область). Хоча точна дата його народження залишається загадкою, його творчість говорить сама за себе. Він навчався у Харківському університеті, що був тоді центром інтелектуального життя. Саме там і сформувався як поет — представник Харківської школи романтиків.
А що таке романтизм? Це прагнення до ідеального, захоплення природою, почуттями, мріями… Усе те, що можна відчути у його віршах. Ось вам приклад:
«Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…»
Вже з першого рядка відчувається та глибока туга за недосяжним, що так характерна для романтиків.
Поезія, що стала народною
Чи знаєте ви ще одного українського поета, чиї вірші так легко стали піснями? Говоримо про Шевченка, правда? Але ось що цікаво: Михайло Петренко також залишив по собі рядки, які зазвучали в народі, хоча про нього знають менше.
Окрім «Дивлюсь я на небо…», його вірш «Взяв би я бандуру…» також став популярною піснею. Ось цитата з нього:
«Взяв би я бандуру, настроїв, заграв…»
Ви тільки уявіть: ці рядки могли звучати десь на вечорницях чи біля вогнища, торкаючись душі кожного. Саме тому Петренка можна сміливо назвати поетом, якого відчувають серцем.
Місце поета в українській літературі
Попри те, що спадщина Петренка не така велика, вона — безцінна. Він один із тих митців, що вміли передати мелодію душі. Його вірші — це про мрії, кохання, природу, самотність і нескінченну тугу за свободою.
Помер він у 1862 році, проживши лише 45 років. Але залишив по собі рядки, які живуть і сьогодні.
Вічність у словах
Чи знаєте ви, що пісню «Дивлюсь я на небо…» виконував навіть Святослав Вакарчук? Це ще раз підтверджує, що справжня поезія — поза часом.
Михайло Петренко не залишив після себе товстих збірок чи багатотомних творів. Але хіба справа в кількості? Його слова лунають і досі. А значить — він живий у серцях.
👉 «Дивлюсь я на небо…» і думаю: а що, якби він знав, що його слова переживуть століття?
