Короткий зміст роману «Дон Кіхот» Сервантес
Це історія про лицаря, якого ніколи не існувало, але який назавжди змінив уявлення про лицарство. Ім’я йому – Дон Кіхот. І хоча на перший погляд він – божевільний, насправді все не так просто.
Початок шляху: як все закрутилось
А знаєте, з чого все почалося? З книжок. Алонсо Кіхано, бідний ідальго з Ламанчі, настільки захопився читанням лицарських романів, що остаточно з’їхав з глузду. Його уява заповнилася фантазіями про битви, чарівників, прекрасних дам і доблесні подвиги. І тут починається найцікавіше – він вирішує стати мандрівним лицарем.
Ось цитата, яка описує цей переломний момент:
“І так наш гідальго у те читання вкинувся, що знай читав, як день, так ніч… і з того недосипу та з того перечиту мозок його до решти висох – ізсунувся бідаха з глузду”.
Він озброюється старезною зброєю, дає ім’я своєму коню – Росинант, вигадує собі псевдонім Дон Кіхот і проголошує дамою свого серця дівчину на ім’я Дульсінея Тобоська, яку ніколи не бачив.
Перша пригода: посвята в лицарі
Зовсім по-дитячому, але з максимальною серйозністю, Дон Кіхот вирушає в дорогу. І, ясна річ, перше ж випробування – пошук замку для посвячення в лицарі. А знаходить він… звичайну корчму.
Хочу поділитися цитатою, яка ідеально передає абсурдність ситуації:
“Корчмар був, як ми вже казали, битий жак; він і зразу був подумав, що його гість несповна розуму… Хотівши добре побавитись тої ночі, він надумав потурати всім його примхам…”
Шинкар вдає, що справді проводить обряд посвячення. Дон Кіхот, задоволений, вирушає далі – спасати людство.
Велетні, які виявились млинами
Пам’ятаєте оту найзнаменитішу сцену про бій з велетнями? Насправді, це були вітряки. Але в уяві Дон Кіхота – справжнісінькі монстри. Він кидається в атаку й… летить на землю.
Як це описано в тексті:
“Проїхавши чимало верст, вони побачили попереду три вітряні млини… Дон Кіхот вирішує вступити з ними в бій, сприймаючи їх за монстрів… але в битві він програє”.
Цей епізод – символ усього роману. Ілюзії стикаються з реальністю. І, чесно кажучи, реальність не надто ввічлива.
Санчо Панса – голос здорового глузду?
Дон Кіхот знаходить собі зброєносця – Санчо Пансу. Прямолінійний, практичний, голодний і наївний. Він погоджується на подорож в обмін на обіцянку – стати губернатором острова. І хоч спочатку Санчо тільки й мріє про їжу, згодом він починає перейматися справами лицарства.
Ось цікавий момент діалогу між ними:
“- Як направду сказати,- признався Санчо Панса,- то я зроду не читав ані однісінької книжки, бо таки й неписьменний…”
І, попри це, іноді саме Санчо говорить речі, від яких мурашки по шкірі.
Герої, яких б’ють. Постійно.
Мандрівка Дон Кіхота сповнена “подвигів”, які закінчуються дуже прозаїчно: побоями, глузуваннями, приниженнями. Він б’ється з монахами, визволяє каторжників, атакує похоронну процесію, вважаючи її демонічним парадом. А кожного разу – або помиляється, або ще й страждає сам.
Усе це виглядає і смішно, і страшно. Смутно навіть. Бо що більше він бореться з несправедливістю, то більше виглядає безпорадним. Його мета – добра. А результат? Катастрофа.
Ось приклад:
“Стоячи на роздоріжжі, герой задумався, в який бік їхати. Кінь сам вибрав дорогу, відправившись по пам’яті на свою стайню”.
Отакої. Навіть Росинант знає краще, куди треба йти.
Образ Дульсінеї – чиста вигадка
А тепер – увага! Дон Кіхот ніколи не бачив свою даму серця. Просто почув про дівчину на ім’я Альдонса Лоренсо і вирішив, що вона – його муза. Санчо, розуміючи ситуацію, навіть видає просту селянку за Дульсінею. Дон Кіхот бачить її грубість і… звинувачує в усьому чаклунів.
Цитата, яка це підтверджує:
“Отже, він зізнається, що ніколи не бачив Дульсінеї і “закохався в неї тільки з чуток””.
Можливо, це найсумніше у всій історії. Його кохання – фантом. Як і його боротьба.
Що далі: сумний кінець казки
Після безлічі поневірянь, глузувань і втрат Дон Кіхот повертається додому. Смертельно хворий, він розуміє, що все, у що він вірив – ілюзія. І каже відмову від лицарства.
Його останні слова звучать так:
“Все його існування було позбавлено будь-якого сенсу, сам він був посміховиськом і тепер він лише нещасний Кехано”.
Цей момент рве душу. Бо навіть божевілля, коли воно щире – викликає повагу. А повернення до “розуму” може бути страшнішим за будь-яку вигадку.
Основні події роману
- Алонсо Кіхано стає Дон Кіхотом і вирушає в мандри.
- Отримує посвяту в корчмі й розпочинає “лицарське життя”.
- Санчо Панса стає його вірним супутником.
- Відомі епізоди: бій з вітряками, визволення каторжників, зустріч із цирульником і левами.
- Фінал: розчарування, повернення додому, смерть героя.
Думка на прощання
Це історія не про невдаху. Це історія про людину, яка намагалась – попри сміх, поразки і біль – змінити світ. І цього вже достатньо, аби залишитися в пам’яті.
