Мої враження від повісті «На коні й під конем» Дімарова
Дитинство – це час, коли світ здається безмежним, пригоди ховаються за кожним рогом, а правда ще має чіткі межі. Саме такий світ зобразив Анатолій Дімаров у своїй повісті «На коні й під конем» – щирий, наївний, смішний і трохи сумний.
Перше враження: ніби відчув запах дитинства
Ця повість – не просто книга, а машина часу. Вона повертає нас у ті роки, коли ми бігали босоніж, мріяли про великі подвиги й інколи боляче дізнавалися, що світ – не завжди чесний.
«Толик стояв перед Галиною Петрівною і не міг повірити, що дорослі можуть обманювати».
Ця сцена вразила мене найбільше, бо кожен із нас колись переживав подібний момент.
Що найбільше зачепило?
1️⃣ Толик – герой, у якому впізнаєш себе.
Він допитливий, сміливий і трохи наївний. Випробовує межі дозволеного, не боїться експериментувати й постійно втягується в комічні ситуації.
2️⃣ Сумна правда про дитинство.
Дорослі здаються дітьми, а діти – часто мудрішими за дорослих. Як, наприклад, Ганнуся, яка настільки голодна, що намагається їсти землю, уявляючи її млинцем.
«Ганнуся заплющила очі, надкусила… і заплакала».
Ця сцена вражає до глибини душі.
Головний сенс книги
Назва повісті не випадкова. Вона – символ того, що дитинство схоже на їзду на дикому коні: то ти на вершині радості, то падаєш вниз і оббиваєш коліна.
Толик, Сергійко, Ванько, Сонька – всі вони ростуть, змінюються, вчаться на своїх помилках. І саме це робить книгу такою живою.
Мій висновок
Чи варто читати? – Безперечно! Це історія про нас, про наше дитинство, про безтурботні роки, коли кожна подія ставала пригодою.
А що вам найбільше запам’яталося з дитинства? 🤔
