Мої враження (відгук) від новели «Вождь червоношкірих» О. Генрі

Чесно кажучи, я рідко зустрічав такі веселі й водночас іронічні історії, як ця. З першої сторінки відчувається, що О. Генрі задумав не просто комедію, а тонкий жарт над людськими амбіціями.

Перше враження: комічна халепа

Ось що цікаво: головні герої, Сем і Білл, спочатку здавалися мені типовими пройдисвітами. Вони з таким запалом планували викрадення хлопчика, що я мало не повірив у їхню “непереможність”. І все-таки їхня самовпевненість виявилася мильною бульбашкою. Згадайте епізод, коли вони тільки-но вкрали Джонні:

“Білл пропонує хлопцеві льодяники, а той кидає йому в голову уламком цеглини.”

Це одразу задає тон – буде смішно й трохи соромно.

Дитина як господар становища

Між іншим, саме Джонні став тим “складним активом”, який зруйнував усі плани дорослих. Поміркуйте: хлопець не злякався, не заплакав і навіть не намагався втекти. Він просто вирішив, що тепер настав час гри у вождів і полонених. Дивіться, яка штука – замість жертви він перетворився на справжнього диктатора. Як приклад можна навести його забави в печері:

“Вождь червоношкірих сидить на Біллі верхи з ножем у руці і збирається знімати скальп.”

Чи вам відомо, що цей образ хлопчика не вигаданий повністю? У багатьох культурах є діти, які влаштовують такі “театри”, тільки дорослі про це не пишуть оповідання.

Іронія, яка не відпускає

Що б хотілось сказати: я сміявся майже на кожній сторінці. Але під цим сміхом криється щось глибше – гірке розуміння, що дорослі часто втрачають контроль, коли стикаються з дитячою уявою. Згадайте момент, коли батько хлопця відповідає на лист про викуп:

“Він погоджується взяти свого сина назад, якщо викрадачі доплатять йому 250 доларів.”

Хм… дайте мені подумати про це… А що, якщо я скажу, що це був найкращий фінансовий тролінг у літературі? Сем і Білл з обличчям, повним розпачу, розуміють – вони програли.

Чому ця історія мене зачепила

Знаєте, у наш час багато хто гадає, що гроші здатні все вирішити. О. Генрі доводить протилежне: жодні 2000 доларів не здатні “викупити” нерви, якщо вам випаде такий Джонні. Я відчув, що письменник висміює не лише шахраїв, а й саму людську схильність недооцінювати іншу сторону. Уявіть собі – хлопчик стає рушійною силою сюжету, хоча спершу всі вважали його беззахисним.

І от дивіться: Сем і Білл, що спочатку здавалися небезпечними, поступово перетворюються на комічних невдах. І ця зміна ролей – головне, що мене вразило.

Сцени, що запам’яталися найбільше

Щоб краще зрозуміти, чому я так захопився цим твором, наведу кілька епізодів:

• “Білл зі сльозами на очах просить Сема призначити викуп тільки в півтори тисячі, щоб Дорсет заплатив швидше.”
• “Джонні чіпляється за шию Білла і не хоче йти додому.”
• “Батько насилу віддирає його. Він ручається, що зуміє протриматися хвилин десять, не випускаючи сина.”

Усі ці сцени нагадують, що у житті немає сценаріїв, де все йде чітко.

Чого мене навчила ця історія

Повертаючись до того, що я думав раніше, скажу: новела – чудове нагадування, що контроль – ілюзія. Ви можете придумати ідеальний план, але реальність все одно внесе свої корективи. Джонні – уособлення цієї некерованості.

Ось короткий перелік уроків, які я для себе виніс:

• Ніколи не недооцінюй дитину.
• Байдужість батьків може стати причиною хаосу.
• Іноді смішне і сумне живуть поруч.

Це може вам допомогти замислитись: чи все так просто у взаєминах між дорослими і дітьми?

Кілька фінальних слів

Фішка в тому, що “Вождь червоношкірих” – не просто веселий твір. Це історія, у якій криється багато правди про людську слабкість, самовпевненість і невміння прорахувати наслідки.

І якщо вас колись спокушатиме думка про легкі гроші, згадайте Сем і Білла – вони теж думали, що все буде під контролем.