Мої враження (відгук) від повісті «Чи вмієш ти свистати, Юганно?» Старк
Повість Старка – це невеличка історія, яка звучить тихо, але надовго лишається у голові. Чесно кажучи, я й не думав, що вона змусить мене замислитися про таке просте й таке важливе – про потребу бути поруч.
Про людей, які шукають близькість
Хочу поділитися: мене одразу зачепила сама ідея – дитина шукає дідуся, якого в нього ніколи не було. Берра сприйняв це як пригоду, але поступово все переросло у щось глибше. Ви тільки вдумайтесь, як природно він влився у життя старого чоловіка, який уже нічого не чекав.
“Так, приємно, коли тебе провідують”, – погодився Нільс.
Ця фраза звучить просто, але у ній стільки тепла і самотності водночас. Знаєте, вона мені нагадала сцену з фільму “1+1”, де чоловік прикутий до ліжка, але знаходить друга, який повертає йому смак життя.
Дружба, яка змінює обох
Ось що цікаво: і Нільс, і Берра стали один для одного ліками. Дідусь наче на хвильку повернув собі молодість – разом вони крали вишні, ходили по парку, вигадували пригоди. Чи не здається вам дивним, що дружба буває такою несподіваною?
“Мабуть, більше всього я любив красти вишні. Небезпечна це була затія, але захоплююча.”
Ця цитата ніби підказує: будь-який вік може мати смак дитинства. Мене це вразило. Уявіть тільки – старий чоловік, який сміється разом із хлопчиками над дурними дрібницями.
Символіка, яка запам’ятовується
Мене захопив той повітряний змій зі шовкової шалі Юганни. Уявіть собі: стара річ, яка зберігає пам’ять про кохану жінку, раптом перетворюється на символ свободи. Це, мабуть, найкрасивіший епізод.
“Дідусь придумав зробити повітряного змія. Берра зрадів. Хлопці змайстрували каркас з гілок. Дідусь обтягнув його шовком і як слід все пришив.”
Для довідки, саме ця сцена нагадує мені українські традиції – коли бабусі зберігають хустини, що пахнуть минулим. І от раптом вони стають чимось новим.
Як ця історія змінила мій погляд
Поміркуйте: що насправді важливо наприкінці життя? Не гроші й не кар’єра. Найбільше значення має те, чи є поруч людина, яка пам’ятає твій сміх і твої звички. У повісті Нільс мав фото Юганни, але ще більше – він мав Берру.
“На деревах свистіли птахи, і Нільс теж тихенько насвистував за роботою. Він насвистував гарну мелодію пісеньки, яка називається “Чи вмієш ти свистати, Юганно?”.”
Це викликає питання: а ми самі колись знайдемо людину, з якою будемо співати улюблену пісню, навіть коли вже сивина і старість?
Чому варто прочитати цю повість
Ось кілька причин, через які я раджу цю книжку кожному:
- Вона вчить цінувати дрібниці.
- Допомагає краще розуміти літніх людей.
- Показує, що дружба не знає віку.
- Надихає не боятися прощань.
До речі, багато сцен нагадали мені українські вечори, коли бабусі на лавочках згадують своїх чоловіків, а діти слухають із круглими очима.
Прощання, що залишає світло
Чесно кажучи, фінал мене трохи розбив. Сцена, коли Берра приходить до каплиці і свистить – це вершина щирості. І водночас нагадування, що не все встигнеш зробити при житті.
“Берра засвистав “Чи вмієш ти свистати, Юганно?”.”
Хочете дізнатись щось цікаве? Мені здається, це прощання не було кінцем. Бо в серці Берри назавжди залишилася частинка Нільса.
Що я зрозумів
Ось що я знайшов для себе у цій історії:
- Любов не завжди народжується з крові, інколи вона просто приходить.
- Старість не повинна бути самотньою.
- Життя коротке – і вартує того, щоб любити від щирого серця.
Висновок
Ця повість навчила мене бачити красу у простих речах. І якщо колись запитають, що я виніс із неї, я скажу: треба вміти свистати – не тільки губами, а й душею.
