Особисте життя письменника Юрія Андруховича
Якщо говорити про Юрія Андруховича, варто одразу згадати дві речі: він – майстер слова і він – вільна людина. Його проза і поезія сповнені карнавального абсурду, філософських роздумів і неприхованої любові до свободи.
Але ким він є за межами своїх книг? Як живе людина, яка творить сучасний літературний канон України?
Давайте розберемося.
Звідки все почалося?
Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 року в місті Станіславі (нині Івано-Франківськ). Його дитинство пройшло у звичайній радянській родині, де про карнавали і буфонаду говорили хіба що в контексті новорічних вистав у школі. Але щось у ньому зламало цей шаблон.
Він навчався у школі з поглибленим вивченням німецької мови, закінчив поліграфічний інститут у Львові, а згодом і Вищі літературні курси в Москві. Проте вже тоді Андрухович відчував, що йому тісно в рамках системи. Він хотів інакше: сміятися, гратися, провокувати.
«Я не терпів радянського офіціозу. Вся ця помпезність була мені чужа. Хотілося зірвати краватки з письменників і дати їм в руки пляшку доброго вина».
Так і сталося.
Бу-Ба-Бу і літературна революція
У середині 80-х Андрухович разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував легендарне літературне угруповання «Бу-Ба-Бу» – Бурлеск, Балаган, Буфонада. Вони перевернули уявлення про українську літературу: розкута мова, гротеск, епатаж. Їхні виступи більше нагадували театральні шоу, ніж традиційні читання віршів.
Це було щось нове, незвичне. Радянська цензура вже тріщала по швах, а вони своїми текстами тільки прискорювали цей процес.
«Ми просто хотіли сміятися, бо сміх – це найкраща зброя проти всього застарілого, закостенілого і фальшивого».
Такі погляди позначилися не лише на творчості, а й на самому Андруховичу – його почали сприймати як «голос покоління».
Сім’я: тихий тил чи продовження бунту?
Попри свій бунтарський дух, у житті Андрухович завжди мав надійний тил. Він одружений з Ніною Миколаївною, жінкою, яка пройшла з ним всі життєві віражі. У них двоє дітей: донька Софія (1982) та син Тарас (1986).
Софія Андрухович – теж письменниця. Вона пише зовсім інакше, ніж батько, але ця літературна нитка між ними відчувається.
«Я завжди казав, що найголовніше – це свобода. Дітям теж треба давати свободу, щоб вони могли бути собою».
Мабуть, у цьому і секрет його родини – кожен у ній має власний простір для творчості та самовираження.
Вино, музика і подорожі
Андрухович – це не лише література. Це ще й атмосфера. Він любить кав’ярні, нічні розмови, вино і джаз. Його можна зустріти в затишних львівських чи франківських кав’ярнях із книжкою або блокнотом.
«Я п’ю каву, думаю про слова, які ще не написав, і слухаю, як шумить місто».
А ще він багато подорожує. Його книги перекладені десятками мов, а сам він став чи не головним «експортером» сучасної української літератури в Європу.
Та попри любов до європейських столиць, його завжди тягне додому. В Івано-Франківськ.
А що далі?
Юрій Андрухович не зупиняється. Він пише, перекладає, читає лекції, виступає на міжнародних форумах. Але головне – залишається самим собою.
Якщо його твори – це літературний карнавал, то його життя – це мандрівка, в якій кожен новий день приносить щось непередбачуване.
І знаєте що? Це найкраща стратегія.
