Переказ (скорочено) казки «Маленький принц» Сент-Екзюпері

Що буде, якщо змішати дитячу уяву з філософською глибиною? Вийде “Маленький принц” – книжка, яка здається легкою лише на перший погляд. Насправді ж – це подорож у найпотаємніші куточки людської душі. Готові? Тоді вперед.

Початок історії: змій, що ковтнув слона

Оповідач – льотчик, який у дитинстві намалював удава, що проковтнув слона. Але дорослі бачили лише капелюх. Як вам таке:

“Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а для дітей це втомливо – щоразу їм усе пояснювати”?

От і вирішив герой, що з дорослими на тему фантазії не поговориш.

Аварія в пустелі й знайомство з Принцом

Літак героя зазнає аварії в пустелі. Серед пісків, ніби з повітря, з’являється маленький хлопчик із золотим волоссям.

“Будь ласка… намалюй мені баранчика”, – просить він.

І так починається дивна й чарівна розмова. Принц родом з астероїда B-612. Його планета маленька, але має свої проблеми: бур’яни-баобаби, три вулкани і – головне – капризна, але улюблена Троянда.

Перша біль: прощання з Трояндою

Троянда – красуня, та не з простим характером. Вона примхлива, ревнива, але глибоко в душі – любить Принца. А він, не зрозумівши її щирості, вирушає в мандри.

Цитата, яка зачіпає:

“Я не вміла говорити… Але я тебе люблю…”

Мандрівка крізь планети і типажі дорослих

Принц відвідує шість планет, кожна з яких – карикатура на певний тип дорослого:

• Король – жадає влади, навіть якщо ні над ким.
• Честолюбець – потребує захоплення, як повітря.
• П’яниця – п’є, бо соромно, що п’є.
• Ділок – рахує зірки, бо вважає, що володіє ними.
• Ліхтарник – єдиний, хто справді працює – хоч і без сенсу.
• Географ – знає багато, але сам нічого не бачив.

Принц каже про ліхтарника:

“Його праця має все ж якийсь сенс… вона гарна, бо корисна”.

Земля – найбільша і найсамотніша

Прилетівши на Землю, Маленький принц зустрічає дивне:

• Змію, яка натякає, що може “повернути додому”.
• Квітку, яка каже, що людей мало.
• Лисицю, яка змінює все.

Лис розкриває головну істину твору:

“Серце бачить краще, ніж очі. Найголовнішого не побачиш очима”.

І ще:

“Ти назавжди відповідальний за тих, кого приручив”.

Найглибша сцена – колодязь і спрага

Разом із льотчиком Принц шукає воду в пустелі. І коли вони нарешті знаходять колодязь, вода здається святковою. Не тому, що смачна, а тому, що вона – дарунок. Як зірки, як дружба, як спогади.

“Люди викохують п’ять тисяч троянд в одному саду… і не знаходять того, чого шукають… А те, чого вони шукають, можна знайти в одній-єдиній троянді…”

Повернення, яке пахне прощанням

Принц вирішує повернутись на свою планету – до Троянди. Але тіло, як він каже, забрати не зможе: воно надто важке. Він просить льотчика не дивитись, коли на нього вкусить змія. Бо це буде виглядати як смерть, але насправді – це лише шлях додому.

“Коли ти дивитимешся на зорі – ти знатимеш, що десь там я сміюся. І це буде так, ніби всі зорі сміються…”

Невелике післяслово

Минуло шість років. Льотчик досі не може забути Маленького принца. Він вдивляється в небо й слухає, як дзвенять зорі. Але іноді його мучить думка:

“Що, як баранець з’їв троянду?”

І саме тоді всі зорі ніби плачуть…

І наостанок

От уявіть: один золоточубий хлопчик, одна планета, одна квітка, один Лис. А скільки сенсу! Скільки речей, які дорослі давно перестали бачити. “Маленький принц” – не про іншу галактику. Це про нашу. Про те, що ми забули.

А чи не варто нам частіше питати себе: “Чи не з’їв баранець мою троянду?”