Переказ (скорочено) роману «Собор Паризької Богоматері» Гюго
Складно уявити собі книжку, де краса і потворність зіштовхуються з такою люттю, як у цій. Тут і поет-філософ, і циганка з кізкою, і глухий горбань, і ревнивий священник – усе це на фоні Парижа XV століття, де навіть каміння має свій голос. Давайте розплутаємо цю історію, але без зайвого пафосу.
Париж: свята, юрба і театр
Усе починається 6 січня 1482 року. Париж гуде святом Богоявлення та святом блазнів. Народ тиснеться на Гревському майдані, а у Палаці правосуддя П’єр Гренгуар – поет, мрійник і трохи невдаха – показує свою містерію. Але глядачам не до моралі – їх більше цікавлять жебраки, диваки і… конкурс на папу блазнів.
Перемагає, звісно, не той, хто найсмішніший. А той, у кого й без гримаси обличчя виглядає як страшна маска. Його ім’я – Квазімодо.
“Він мав чотиригранного носа, підковоподібний рот, одне око і два горби – один спереду, другий ззаду”.
Його несуть містом – і всі сміються. Але сміх швидко зникає, коли з’являється вона – Есмеральда. Циганка. Танцівниця. Дівчина, яка здатна зупинити час одним лише поглядом.
Викрадення, суд і води Сени
У цю ж ніч Квазімодо намагається викрасти Есмеральду. Не сам – разом із Клодом Фролло, архідияконом, якого все менше цікавлять псалми, і все більше – дівочі очі. Але їм заважає капітан Феб де Шатопер. Красень, лицар і… майбутній зрадник.
Феб рятує циганку. Квазімодо ж потрапляє під суд. Його б’ють, принижують, ставлять біля ганебного стовпа. І ніхто не подає йому води, крім тієї ж Есмеральди. Він плаче. Так, потвора плаче.
“Пити!” – простогнав він, і лише вона почула людське в його голосі.
Шлюб, який не шлюб, і почуття, що болять
Гренгуара, тим часом, майже вішають у Дворі чудес – таємному притулку волоцюг. Його рятує та ж Есмеральда, погоджуючись формально вийти за нього заміж. Він отримує дах над головою, а вона – ще одного захисника. Іще один штрих: вона не кохає його. Її серце належить Фебу.
Але Клод Фролло не збирається здаватися. Він тисне, слідкує, ревнує, а згодом стає учасником жахливої сцени: він підглядає за побаченням Есмеральди та Феба… і в момент поцілунку вдаряє капітана ножем.
“Коли вона опритомніла – його виносили з кімнати, а її звинуватили у чаклунстві”.
Собор як прихисток і пастка
Після суду над Есмеральдою, де навіть її кізку Джалі звинувачують у відьомстві, дівчину прирікають на смерть. Її вже везуть на площу, вже розгортається мотузка… І тут трапляється диво. Квазімодо стрибає зі стін Собору, вириває її з рук катів і кричить:
“Притулок!”
У середньовічному Парижі це означає одне: її не мають права чіпати, поки вона в храмі.
Трагедія любові, яка не врятувала
Це момент, коли все могло змінитися. Але не змінилося. Есмеральда досі кохає Феба, який, до речі, живий і вже мириться зі своєю нареченою Фльорделіс. Фролло розуміє, що втрачає її. І врешті – видає її владі.
Її знову ведуть на смерть. Мати Есмеральди – затворниця Гудула – впізнає в дівчині свою колись викрадену доньку. Але врятувати її не встигає – обох страчують.
Квазімодо бачить усе. І коли Фролло починає сміятися – просто скидає його з даху Собору.
“Ось усе, що я любив”, – прошепотів він, дивлячись униз.
Післямова на кістках
Через два роки в склепі Монфокона знаходять два скелети. Один – жіночий. Другий – скривлений, потворний, обіймає перший. Коли їх намагаються роз’єднати – один розсипається на порох.
Висновок
Цей роман – не лише про Париж і його Собор. Це про людей, яких ми щодня не помічаємо. І про тих, хто кохає – навіть тоді, коли знає, що не має жодного шансу.
