Порівняння героїв у новелі «Я (Романтика)» М. Хвильового

Що спільного між чекістом, катом і святою матір’ю? Відповідь може здатися неочевидною, але саме їх поєднує новела «Я (Романтика)». У цьому творі перед нами постають герої, які втілюють різні полюси людської натури: від фанатизму до милосердя, від жорстокості до душевних мук.

Хто вони? І як їх порівняти?

Головний герой: чекіст, фанатик, злочинець чи жертва?

Ліричний герой новели не має імені. Він просто «Я». Людина без обличчя. Він очолює «чорний трибунал комуни» і приймає страшні рішення: «Розстрілять!» Але чи робить він це без сумнівів? Ні. Його розривають протиріччя між фанатичною відданістю революції та людяністю, яка ще не згасла.

Як вам така цитата?

«Я — чекіст, але і людина».

Це ключова фраза героя. Його «я» роздвоєне. Він вірить у комуну, у світле майбутнє. Але його власна мати — уособлення добра — стоїть перед ним на розстріл. І що він робить?

«Я підвів мавзера й нажав спуск на скроню».

Чи можна після цього вважати його справжнім фанатиком? Адже фанатики не вагаються. Він же вагається. Він страждає. І в цьому його трагедія.

Доктор Тагабат: розум без серця

Якщо головний герой — це дві половини однієї душі, то доктор Тагабат — це втілення абсолютного холодного розуму. Він ніколи не сумнівається. Він — ідеальний виконавець терору.

Зверніть увагу на його опис:

«Доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця».

Його не мучать докори сумління. Він насміхається з мук головного героя, знущається з його слабкості:

«Ну, ну, тихше, зраднику комуни!»

Якщо «Я» ще вагається, то Тагабат уже давно зробив свій вибір. Для нього не існує поняття «матір», «милосердя» чи «доброта». Він машина, що живиться революцією.

Дегенерат: сліпий виконавець насильства

А тепер уявіть собі людину, яка не думає, не відчуває, а просто діє. Це дегенерат — вірний вартовий трибуналу.

«У дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс».

Цей персонаж нагадує ката, який виконує вирок, не ставлячи зайвих питань. Йому не потрібні аргументи. Він просто робить те, що наказано.

Чим він відрізняється від Тагабата? Тим, що у доктора є інтелект, а в дегенерата — лише інстинкт. Один холоднокровний стратег, інший — бездумний солдат терору.

Андрюша: слабкість чи людяність?

Андрюша — єдиний у цьому трибуналі, хто не втратив людяності. Він боїться, він вагається, він не хоче ставити свій підпис під смертними вироками. Згадайте, як він розписується:

«…не ім’я і прізвище на суворому життьовому документі ставить, а зовсім незрозумілий хвостик».

Він не може прямо відмовитися, але і не може вбивати. Він хоче втекти, піти на фронт, але навіть це йому не дозволяють.

Чи є він боягузом? Або ж єдиним, хто зберіг чисту душу?

Мати: символ добра, жертовності та прощення

І, нарешті, найсвітліший образ — мати головного героя. Вона не бореться. Вона не кричить. Вона просто є. Вона прощає свого сина ще до того, як він підняв на неї руку.

Один із найзворушливіших моментів новели — це їхня остання зустріч:

«Вона бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні й схиляє свою голову на мої груди».

Це момент тиші перед бурею. І він настільки контрастує з жорстокістю революції, що здається майже нереальним. Чи міг головний герой врятувати її? Напевно, ні. Бо його вибір був зроблений ще раніше. Але чи врятувала вона його душу? Оце вже питання.

Хто ж вони насправді?

Якщо подивитися уважно, то кожен із персонажів — це не просто герой, а уособлення певної ідеї:

• «Я» — людина, що вагається між добром і злом.
• Тагабат — ідеологічний фанатик, жорстокий і безжальний.
• Дегенерат — сліпий виконавець насильства, позбавлений розуму і волі.
• Андрюша — слабкий, але ще людяний.
• Мати — абсолютне добро, символ любові, яка не має меж.

І головний конфлікт тут навіть не між персонажами. Він всередині самого головного героя.

Висновок: чи був у нього вибір?

Після всього пережитого, після натиску на спусковий гачок, герой все ще хоче вірити у свою правоту. Але він знає правду. І це страшніше за будь-які вироки.

Кульмінація новели — це не лише фізичне вбивство матері, а й вбивство останньої частинки людяності у «Я». І що залишається? Тільки безнадійний порив до міфічної загірної комуни, яка так і залишається за обрієм.

«Я здавив голову й пішов по мертвій дорозі».

Він убив не тільки матір. Він убив себе. І це найстрашніший вирок усього твору.

Ось така історія. Трагічна, болісна, але неймовірно глибока. І хочеться спитати: а що б ви зробили на місці головного героя?