Сенс та мораль п’єси «97» Миколи Куліша

Чи відомо вам, що число «97» уособлює село, якому судилося стати ареною для жорсткого протистояння між революцією та традиціями. Але Куліш не просто змальовує історичні події — він змушує задуматися: хто ж насправді виграв у цій боротьбі? І що від неї залишилося?

Розбираймося разом!

Село на роздоріжжі: новий світ чи загибель?

Коли читаєш «97», одразу відчувається: це не просто історія про бідне українське село після революції. Це алегорія про вибір, який доводиться робити людям у кризові моменти. Уявіть собі: звичний уклад руйнується, хліба немає, комнезами воюють із куркулями, а люди… голодують і бояться.

Цитата:

«Та нема ж у нас дому. Ні хати, ні худоби…»

Що тут важливе? Хата перестає бути домом. Це більше не місце затишку — лише простір боротьби, де кожен намагається вижити. Саме в цьому проявляється головна мораль твору: революція не створила нового справедливого життя, а принесла ще більше хаосу.

Голод як рушійна сила п’єси

Ви тільки уявіть: холодна зима, люди пухнуть від голоду, а хліб… є. Але не для всіх. Він у ямах, його приховують, ним спекулюють. Хіба це не іронія?

Цитата:

«Та що ж оце робиться? Всі пухнуть, а хліб стоїть у ямах!»

Ось вона — реальність революції. Теоретично вона мала дати всім рівні можливості, але насправді вона лише змінила господарів життя. Учорашні бідняки стали владою, а колишні багатії — ворогами.

Чи справедливий такий перерозподіл? Це і є головне питання, яке ставить Куліш.

Церква як остання надія (чи маніпуляція?)

А тепер цікаве питання: навіщо в п’єсі монашки? Що вони символізують?

Церква у «97» — це не просто релігія. Це остання фортеця старого світу. Вона більше не може захистити людей від голоду, але здатна дати їм хоч якусь ілюзію надії.

Цитата:

«Прийшла комуна, вигнала нас з обителі нашої дівочої, а в церкву коней…»

Однак тут Куліш показує і іншу сторону — як віра використовується для маніпуляції. Черниці розповідають про «знаки на небі», про те, що революція — це кара Божа. Але ж вони самі шукають їжу, просять подаяння. Виходить, що боротьба відбувається не лише на політичному рівні, а й на рівні ідеологій.

Люди як символи боротьби систем

А ось вам і головна інтрига! Герої «97» — це не просто люди, а ходячі символи.

• Гиря — уособлення старого світу, який відмовляється зникати. Він не бореться відкрито, а ховає хліб, організовує змови, використовує релігію, щоб підірвати нову владу.
• Копистка — той, хто підлаштувався під революцію. Він голосно вигукує комуністичні гасла, але чи щиро в них вірить?
• Панько — людина, яка просто хоче вижити. Він коливається між обома сторонами і в підсумку… програє.

І що ж виходить? Хоч революція й обіцяла змінити життя, вона лише поміняла ролі.

Мораль твору: чи є вихід?

Ось що цікаво: Куліш не дає нам готової відповіді. Він не каже, що комуністи — це зло, а куркулі — добро (або навпаки). Він показує реальність такою, як вона є.

У фіналі п’єси не видно переможців. Є лише ті, хто вижив.

І ось питання: чи варта була гра свічок? Чи не зруйнувала революція більше, ніж побудувала?

Куліш залишає це на роздуми читачів. Але погодьтеся — запитання, які він ставить, актуальні й досі.

Висновок

«97» — це не просто п’єса. Це хроніка зламу епох, боротьби ідей і людей. Це твір, який змушує замислитися: а що таке справедливість? І чи можна побудувати новий світ, не зруйнувавши старий дощенту?

П’єса залишає гіркий післясмак. Адже якщо подивитися уважніше, головний її висновок такий: революція не змінює людей. Вона лише змінює правила гри.

А от хто виграє в цій грі — це вже зовсім інша історія.