Сюжетний ланцюжок подій гуморески «Чухраїнці» О. Вишня
Це не просто жарт про народ, що “чухається”. Це – літературний виклик, замаскований під наукову працю. Ось вам історія про країну, якої ніколи не існувало. Або – яка існує досі.
Де починається “Чукрен”?
Гумореска відкривається Передмовою, і здається, ніби ми от-от увійдемо до фентезі-світу. Автор пояснює, що “чухраїнці” – це дивний народ, що жив у країні Чукрен. А чому чухраїнці? Бо, цитую:
“назва… постала від того, що нарід той завжди чухався…”
Почухався – подумав. Почухався – забув. І так покоління за поколінням. Країна Чукрен, як з’ясується, – це алегорична Україна. Її ріки – Дмитро і Дсітро. Її народ – понад 30 мільйонів. І ніби всі свої, але коли питають, хто вони, то чуємо:
“Та хто й зна?! Живемо в Шенгеріївці. Православні.”
Ось вам і перший сюжетний вузол: народ, який втратив ідентичність.
Карта країни, якої нема
У першому розділі ми дізнаємось про географію цієї країни: біблійні ріки, Кирпаті гори, синє море. До речі, знаєте чому воно синє? Бо, як пише автор:
“коли бог одділив океани від землі, те море хотіло зробитися океаном – надулося, посиніло…”
Хм… звучить знайомо? Переповнений амбіцій, але недолугий у діях народ, що хоче чогось більшого, але не знає як. Тут іронія б’є прямо в серце.
А ще є метафора соняшника – улюбленої рослини чухраїнців:
“як зацвіте-зацвіте… а потім схилить голову… так ніби він – ти, а ти – ніби пан…”
Непрямий, але пронизливий образ – покірність, що виглядає як гордість.
Найдовший і найважчий розділ – другий
Ось тут усе розкручується по-справжньому. Саме тут автор прописує сюжетну серцевину – перелік рис чухраїнця, кожна з яких розкривається через епізод, приклад або навіть “археологічну знахідку”.
П’ять ключових “модулів”, за якими працює свідомість чухраїнця:
- Якби ж знаття
- Забув
- Спізнивсь
- Якось-то воно буде
- Я так і знав
Вони не просто вставлені як перелік – кожна риса розвивається в окремому мікроепізоді. Сюжет тут не лінійний, а ланцюговий. Ось як це працює:
1. “Якби ж знаття” – стартовий сюжетний імпульс. Ідеальна ілюстрація:
“Вшивав один із них хату… посунувся… і кричить: – Жінко! Соломи! Соломи!… Геп! – Не треба…”
Сцена абсурду, де логіка приходить після наслідків.
2. Потім йдуть випадки типу:
- театр не збудували
- культуру завели з бійки
- громадську будівлю збудували – впала
І кожен епізод завершується рефреном: “Якби ж знаття…”
3. “Якось-то воно буде” + “Я так і знав” – наступні ланки. Вони з’являються вже як реакція на дії. Люди будують, діють, не думаючи. А потім:
– А чому ж ви це зробили?
– Якби ж знаття…
– Але ж ви казали: знали!
– Так я думав, що якось-то воно буде!
Тут кульмінація – повна абсурдизація логіки. Такий собі “вічний двигун” української безвідповідальності.
До речі, автор прямо пише:
“Один індійський мудрець… сказав: Дивне якесь perpetuum mobile…”
А ви тільки вдумайтесь: ця репліка – не смішна. Вона гірка. Мудрець дивується тому, що для чухраїнця – буденність.
4. “Забув” і “спізнивсь” – це майже міжрядкові мотиви. Вони завершують набір сюжетних сценаріїв, які пояснюють, чому чухраїнець не виконав, не дійшов, не зробив.
– Чого ж ви не прийшли?
– Та засидівсь, глянув, дивлюсь – спізнивсь!
Це вже не випадок, а система.
І фінал – драматичний
У третьому розділі стається катастрофа: країну Чукрен поглинає стихія. Можна було б подумати – кінець казки. Але ні. Це метафора втрати, розпаду, навіть історичної поразки.
І от вам діалог на межі життя й смерті:
– Ой, поля, ви, поля…
– І все по-дурному!
Далі – післямова. І знаєте, що каже сам автор після всієї цієї епопеї?
“Нічого. Якось-то воно буде. Тьху!”
Що це – сарказм? Розпач? Відчай у формі посмішки? А може – щире співчуття?
Що об’єднує всі події?
Ось кілька характерних сюжетних вузлів, що повторюються з варіаціями:
- Початок з ентузіазмом.
- Невдача через неуважність, байдужість або бездумність.
- Легке виправдання або перекладання відповідальності.
- Завершення фразою зі списку п’яти рис.
І кожен цикл – не просто сюжетна повторюваність. Це дзеркало колективної поведінки. Вишня не просто розповідає, він – ставить діагноз.
Список повторюваних сюжетних схем
- Руйнування після створення
“Збудували. А вона взяла і упала.”
- Початок – бійка – провал
“Та як зчепились полемізувати… аж дивляться – у всіх кров тече…”
- Запрошення експерта – розчарування – чухання потилиці
“Підвела їх та людина… Тоді почухались…”
- Риторичне “якось-то” як ліцензія на бездіяльність
- Провал – філософський висновок – зітхання
Фінальні думки
Сюжет у “Чухраїнцях” – не класична лінійна історія. Це ланцюг повторюваних сценаріїв, що перетворюються на систему. І ця система – болюча, знайома, трохи соромна. Але – своя.
“Що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга? Треба – любити людину. Більше, ніж самого себе…” – писав Остап Вишня.
І якщо це – сміх, то тільки той, який лікує. А отже – не все втрачено. Але точно не обійдеться без соломи під ногами. Якби ж знаття.
